Кажуть, що Джон Рональд Руел Толкін (той, що написав «Володаря Кілець» і «Гобіта») не любив Ганса Християна Андерсена (того, що написав «Снігову королеву» і «Русалоньку»). В чому була причина тої нелюбові, достеменно невідомо. Можливо, войовничий католик Толкін мав світоглядні претензії до Андерсена, масона у градусі Лицаря Кадоша. Можливо, історії знаменитого данського казкаря здавалися видатному британському ельфознавцеві занадто сентиментальними і навіть сльозливими. Хтозна…
Як би там не було, в результаті творчої діяльності цих двох видатних людей виникли дві самобутні літературні традиції. Пізніша з них (толкінівська) нині успішно квітне завдяки екранізації «Володаря Кілець» та численним послідовникам, включно з авторкою багатотомної казки про юного чарівника Гаррі Поттера.
В Україні між казкарями теж не без напружень. Щоправда, титанів калібру Толкіна і Андерсена в нас немає, але місцеві творці казкових світів не перебувають у печалі. Вони не пишуть товстих книжок, а працюють великими дружніми командами і щедро фінансуються господарями політичних брендів. Чаклунів вони не придумують, а співпрацюють з ними у партійних штабах. В результаті українці щоденно споживають мегабайти казкового «розводілова» під гаслами: «боремося з бідністю», «шукаємо національну ідею», «рятуємо російську мову», «виходимо з кризи», «єднаємо Схід і Захід», «любимо Росію», «йдемо до Європи» тощо.
Нині навіть динозаври дозріли до розуміння простої істини: «Скільки не годуй електорат гречкою, а він хоче казочку на ніч». І казочку не просту, а з прибамбасами. Щоб потім снились солодкі сни про добробут і «дні народження буржуїв» зі сновидцями в головній ролі. Отже, скоро в нас взагалі не буде нічого, крім казок. Україна стане країною суцільної казки, де казкові персонажі виконуватимуть ті функції, які в реальних країнах перепадають на долю політиків, економістів, інженерів і простих сантехніків.
У створенні казок вітчизняні толкіни досягли видатних успіхів. На руїнах економіки вже квітне казка про подолану кризу і неймовірні успіхи кількох урядових команд. На екранах люди, яких раніше називали бреху… вибачте, казкарями, а тепер називають «партійними спікерами», розповідають про казкових героїв, які обстоюють інтереси держави і долають корупцію. Астролог Глоба, який чи то за гроші, чи то так просто заблудив серед трьох зірок, пояснює людям, що прийняв чорну за білу і що сім по сім буде сорок дев’ять. І народ (електорат) щиро вірить, що корінь зла (або добра) криється в магічних числах. Електорат вірить, що точний розрахунок магічних чисел чергового афериста нарешті відкриє ту заховану чаклунами правдоньку. З таким електоратом ми скоро матимемо президентом якщо не Поттера, то якусь приблудну ворожку.
А тим часом реальна країна весело йде на пси. Валиться і згорає комунальне господарство, збудоване за часів СРСР, бо за 20 років незалежного життя ніхто не втнув його модернізувати. Зрозуміло чому: в казках комунальне господарство оновлюється само собою після перемоги над драконом. Тому в Україні «прогресивні сили» замість будування доріг і розвитку технологій займаються пошуками зрадників і розвитком духовності (а паралельно – вирощуванням нових драконів, аби було кого перемагати).
В результаті і дороги в нас погані, і духовність – якась косоока. Лише дракони товсті і веселі. Як і передбачено у казках. Адже у казці герой не їде до драконової печери на мерседесі, а героїчно чалапає багнюкою. Казка повинна мати традиційні декорації і від неї має трошки тхнути середньовіччям. У цьому плані Україна скоро наблизиться до потрібного стану. І буде найкрутішою країною казок на планеті.
