Через тиждень мені виповниться 45. Багато думаю, аналізую. Висновок – я не марно витратив свої роки у спорті. Окрім безлічі змагань, були навчально-тренувальні збори, цікаві знайомства, поїздки.
Тоді мені здавалося, що на мене покладена величезна місія – чогось досягати та заохочувати інших займатися спортом. Найцікавіше, що я мав рацію – адже досягнувши чогось, ти отримував якісь блага недосяжні для інших. Це фірмова, тоді дефіцитна спортивна екіпіровка, це талони на додаткове харчування – на 126 руб. Для дев’ятикласника то було незле.
Багато моїх знайомих також намагалися присвятити себе спорту, та, на жаль, надовго їх не вистачало. Бо треба було багато чого зректися. А спокуса вулиці брала гору. Та й мені, чесно кажучи, просто пощастило з тренером. Він загіпнотизував мене на 25 років, дав відчути смак справжньої гідності та відповідальності – і перед собою, і перед країною. Може, трохи пафосно, але правда…
Змагання-змаганнями, але більшість часу ми жили на зборах. Я особливо любив, як, напевно, і всі, збори після закінчення сезону. Відпочинок, море, фрукти та, звісно, дівчата (тоді всі хлопці ще були хлопцями). Місце проведення тих зборів було незмінним і не набридало: починаючи з вересня, то були по 24 дні кожен – Судак, Бердянськ, Ялта, Сочі. За цих три з половиною місяці ми встигали наїстися кавунами, виноградом, мандаринами, хурмою, інжиром і рибою просто досхочу.
Ми ще й самі рибалили, адже, крім задоволення, це ще й порція адреналіну, так потрібного спортсменам. Морська рибалка з берега чи з човна, чи підводна дуже відрізняється від того, що ми маємо на річках. По-перше, в морі значно більше риби. Всякої! Найбільше згадую полювання на камбалу в Бердянську. Ми просто брали палицю, забивали з торця цвях, загострювали і вперед. Камбала – це риба, яка нікого не боїться. На неї практично не полює жоден із хижаків, навіть акула, тому що камбала виділяє через отвори коло плавників специфічну рідину, яка всіх лякає. А от нас, метальників, та ще й вічно голодних, ця рідина не лякала ні разу.
Азовське море, пісочок. Одягаєш маску, береш дрючка з цвяхом і пірнаєш. Креветки бігають по дну, плавають маленькі рибки. Помічаєш два чорних ґудзики, пісок біля них якийсь рухливий. Це камбала закопалася, полює.
Підпливаєш і цілиш своїм «гарпуном» поміж очей і притискаєш до піску. За хвилину на поясі з гачками у тебе вже тріпоче перший трофей. А потім другий, а потім третій. Пізніше, добре зголоднівши, ми тремтячими руками чистили, солили, перчили здобич і – зразу на пательню. Смакота неймовірна. Мені здавалося, що смачніше камбалу приготувати неможливо, але дружина місцевого, бердянського тренера переконала нас у зворотньому. Вона її на ніч замаринувала, а назавтра ми мало собі пальці не пообгризали від смакоти.
Отже, готуємо камбалу по-бердянськи. Чистимо її, ріжемо на звиклі для смаження шматки. Беремо лимон з товстою шкіркою та, вийнявши з нього кісточки, перемелюємо на млинку. Кладемо рибу в емальований посуд, туди ж додаємо перемелені лимони, морську сіль і майонез. Усе це перемішуємо, накриваємо, на ніч ставимо в холод.
Назавтра (коли заманеться) виймаємо, знову добре перемішуємо, щоб пристало якомога більше лимонних шматочків і, макнувши в муку, кидаємо на пательню, нагріту з олією. Смажимо на повільному вогні до яскраво-золотої скоринки.
Нам знадобиться:
камбала – 3 кг,
майонез – 350 г,
лимон – 1,5 шт.,
олія, борошно,
сіль, перець.
Ніжна, соковита з лимонним смаком – це саме те, чого треба.
Смачного!
