Вже у 25 років вона заспівала знамениту партію Кармен в однойменній опері Жоржа Бізе, тоді як у Європі її зазвичай виконують лише у 35-40 років. Нині вона – примадонна Вроцлавської опери. Її запрошують до багатьох знаменитих театрів світу. А зараз сольного концерту молодої оперної діви Ірини Житинської чекає її рідний Івано-Франківськ.
— Ірино, у дитинстві ви слухали рок, згодом мріяли стати поп-зіркою, а нині співаєте оперні арії. Чи не надто круті повороти?
— Моє дитинство минуло за кулісами на концертах батька, відомого рок-музиканта Тараса Житинського. Далі я навчалася по класу скрипки, паралельно цікавилася джазом, була учасницею багатьох конкурсів і фестивалів. В результаті отримала добрий досвід для того, щоб почуватися на сцені природно. А під час навчання вокалу у Михайла Стефанюка я просто закохалась у класику. Тому й вступила до консерваторії на оперний вокал.
— То йдеться про етапи, як у спорті?
— Звісно. Але є багато й інших моментів. До голосу треба ставитися бережно. Не співати передчасно не свої партії. Крім того, голос зношується від старості, починає хитатися. Слід щодня тренуватись і цим процесом має керувати той, хто знає більше. Наприклад, до моєї польської вчительки Іоланти Жмурко приїздять найвідоміші оперні співаки світу. Також треба пильно вибирати свого агента, який вибудовує графік виступів. Імпресаріо, як його ще називають, має добре займатися не тільки рекламою, але дбати і про здоров’я свого співака.
— Чим різняться українська опера й закордонна?
— Там важливо все, і голос, і вік. Якщо виконуєш роль дівчини, то треба бути молодою. А на нашій сцені немає правди, бо виконавці не відповідають ролям. Тому й не люблять в Україні оперу. Аби перевернути цю систему, мабуть, потрібен величезний скандал. Важливо, що ти що робиш і як тебе сприймають. А звання – то зайва формальність.
— То якою треба бути співачкою, щоби отримати запрошення у Ла Скала?
— Треба мати гарну техніку, гарно виглядати, добре рухатися, мати доброго агента. І трохи везіння. До речі, у Європі опера поставлена на рейки шоу-бізнесу. Режисер телефонує та каже, що хотів би мене послухати. У мене так було після дебюту з Маргаритою в опері «Ріголетто» у Вроцлаві. Подзвонив режисер і запропонував заспівати в його новому спектаклі у Мадриді, в театрі «Реал». Так і закрутилося. Тоді я ще не вміла навіть добре говорити польською, нині вивчаю італійську, французьку. Взагалі, щоб чогось досягти, треба багато вчитися.
— За кордоном важче працювати?
— У Європі та Польщі ще залишилося таке поняття, як постійна робота, але у світі вже давно йдеться про гостинність. Там виконавця запрошують до театру на виступ в одному зі спектаклів, а після цього він може їхати деінде. Я теж хочу багато їздити, але через таку формальність, як відсутність України у ЄС, мене мусять контролювати, бо я – українка.
— Музичну підготовку ви здобули тут. А де навчалися акторству?
— Теж у нас, в оперній студії при консерваторії у Києві. Українські музиканти отримують дуже добру школу. Наприклад, після консерваторії я вже мала шість-сім партій, а для студента це вважається багато.
— Чи є роль, якої слід дослужитися?
— Молодий співак не може братися за драму. Бо так можна навіть втратити голос. Зрештою, є таке поняття, як голосовий режим. Не можна пити газовані напої, зловживати алкоголем чи мало спати. Щодо дослужитися, то в Україні є проблема із застарілим підходом. У нас багато молодих талантів чекають дозволу заспівати, бо в першу чергу шлях відкритий для «заслужених і народних». У світі ж визначальним є власне талант і ні про що більше не йдеться.
— За кордоном є черги за квитками в оперу?
— Потрапити на спектакль у Вроцлаві дуже непросто. Постійні аншлаги. А придбати квитки за місяць до спектаклю майже неможливо. До речі, їхня вартість – від 50 до 250 доларів. Мені здається, йдеться про виховання та цікавість. Найперше, в Польщі, приміром, співається опера мовою оригіналу, але обов’язково йде переклад польською – титрами. У всій Європі опера має бути захоплюючою, цікавою. Тому декорації, костюми, трюки, дійство – це все має бути. Але перше – голос.
— Що приготували для франківців?
— На сцену разом зі мною вийде і батько – Тарас Житинський. Він буквально позавчора прилетів із Лондона, щоб заспівати зі мною в дуеті пісню «Ой рекруте, рекруте». Невдовзі вийде наш спільний альбом, в якому тато співає роковим голосом козацькі, народні чи авторські пісні в сучасному аранжуванні, а я – оперні партії. Альбом практично готовий, залишилося записати дві пісні. Часу на запис майже немає, бо тато – в Лондоні, а в мене у Польщі також розписані всі сезони.
