Погляд

Ірина Житинська: «Для зрушень потрібен скандал»

Google+PinterestLinkedInTumblr

Вже у 25 років вона заспівала знамениту партію Кармен в однойменній опері Жоржа Бізе, тоді як у Європі її зазвичай виконують лише у 35-40 років. Нині вона – примадонна Вроцлавської опери. Її запрошують до багатьох знаменитих театрів світу. А зараз сольного концерту молодої оперної діви Ірини Житинської чекає її рідний Івано-Франківськ.

— Ірино, у дитинстві ви слухали рок, згодом мріяли стати поп-зіркою, а нині співаєте оперні арії. Чи не надто круті повороти?

— Моє дитинство минуло за кулісами на концертах батька, відомого рок-музиканта Тараса Житинського. Далі я навчалася по класу скрипки, паралельно цікавилася джазом, була учасницею багатьох конкурсів і фестивалів. В результаті отримала добрий досвід для того, щоб почуватися на сцені природно. А під час навчання вокалу у Михайла Стефанюка я просто закохалась у класику. Тому й вступила до консерваторії на оперний вокал.

— То йдеться про етапи, як у спорті?

— Звісно. Але є багато й інших моментів. До голосу треба ставитися бережно. Не співати передчасно не свої партії. Крім того, голос зношується від старості, починає хитатися. Слід щодня тренуватись і цим процесом має керувати той, хто знає більше. Наприклад, до моєї польської вчительки Іоланти Жмурко приїз­дять найвідоміші оперні співаки світу. Також треба пильно вибирати свого агента, який вибудовує графік виступів. Імпресаріо, як його ще називають, має добре займатися не тільки рекламою, але дбати і про здоров’я свого співака.

— Чим різняться українська опера й закордонна?

— Там важливо все, і голос, і вік. Якщо виконуєш роль дівчини, то треба бути молодою. А на нашій сцені немає правди, бо виконавці не відповідають ролям. Тому й не люблять в Україні оперу. Аби перевернути цю систему, мабуть, потрібен величезний скандал. Важливо, що ти що робиш і як тебе сприймають. А звання – то зайва формальність.

— То якою треба бути співач­кою, щоби отримати запрошення у Ла Скала?

— Треба мати гарну техніку, гарно виглядати, добре рухатися, мати доброго агента. І трохи везіння. До речі, у Європі опера поставлена на рейки шоу-бізнесу. Режисер телефонує та каже, що хотів би мене послухати. У мене так було після дебюту з Маргаритою в опері «Ріголетто» у Вроцлаві. Подзвонив режисер і запропонував заспівати в його новому спектаклі у Мадриді, в театрі «Реал». Так і закрутилося. Тоді я ще не вміла навіть добре говорити польською, нині вивчаю італійську, французьку. Взагалі, щоб чогось досягти, треба багато вчитися.

— За кордоном важче працювати?

— У Європі та Польщі ще залишилося таке поняття, як постійна робота, але у світі вже давно йдеться про гостинність. Там виконавця запрошують до театру на виступ в одному зі спек­таклів, а після цього він може їхати деінде. Я теж хочу багато їздити, але через таку формальність, як відсутність України у ЄС, мене мусять контролювати, бо я – українка.

— Музичну підготовку ви здобули тут. А де навчалися акторству?

— Теж у нас, в оперній студії при консерваторії у Києві. Українські музиканти отримують дуже добру школу. Наприклад, після консерваторії я вже мала шість-сім партій, а для студента це вважається багато.

— Чи є роль, якої слід дослужитися?

— Молодий співак не може братися за драму. Бо так можна навіть втратити голос. Зрештою, є таке по­няття, як голосовий режим. Не можна пити газовані напої, зловживати алкоголем чи мало спати. Щодо дослужитися, то в Україні є проблема із застарілим підходом. У нас багато молодих талантів чекають дозволу заспівати, бо в першу чергу шлях відкритий для «заслужених і народних». У світі ж визначальним є власне талант і ні про що більше не йдеться.

— За кордоном є черги за квитками в оперу?

— Потрапити на спектакль у Вроцлаві дуже непросто. Постійні аншлаги. А придбати квитки за місяць до спектаклю майже неможливо. До речі, їхня вартість – від 50 до 250 доларів. Мені здається, йдеться про виховання та цікавість. Найперше, в Польщі, приміром, співається опера мовою оригіналу, але обов’язково йде переклад польською – титрами. У всій Європі опера має бути захоплюючою, цікавою. Тому декорації, костюми, трюки, дійство – це все має бути. Але перше – голос.

— Що приготували для франківців?

— На сцену разом зі мною вийде і батько – Тарас Житинський. Він буквально позавчора прилетів із Лондона, щоб заспівати зі мною в дуеті пісню «Ой рекруте, рекруте». Невдовзі вийде наш спільний альбом, в якому тато співає роковим голосом козацькі, народні чи авторські пісні в сучасному аранжуванні, а я – оперні партії. Альбом практично готовий, залишилося записати дві пісні. Часу на запис майже немає, бо тато – в Лондоні, а в мене у Польщі також розписані всі сезони.

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.