Минулого тижня в Івано-Франківську перебувала група експертів Ради Європи (РЄ). Про мету візиту, про результати й наслідки — у розмові з Ігорем Панчишиним, начальником відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому та куратором проекту від Івано-Франківська.
— Пане Ігорю, експерти приїжджали в рамках проекту «Реабілітація культурної спадщини історичних міст». Що мається на увазі?
— Це багатоетапний проект Ради Європи та Мінкульту України. Йдеться про збереження та відновлення культурної спадщини історичних міст у п’яти країнах: Україні, Молдові, Азербайджані, Вірменії, Грузії. Раніше такий проект почався на Балканах — там він уже вийшов на інвестування.
— А до нас приїхали на розвідку?
— Не зовсім так. Перший етап обміну інформацією, який тягнувся півтора року, вже закінчився. Від України презентували себе коло 30 міст. Наразі відібрано 10, із них Івано-Франківськ поки що у фаворитах, його вибрали пілотним.
— Європа збирається вкладати гроші в наші пам’ятки?
— Насправді Європа не горить бажанням конче приткнути десь свої гроші. Ні. Європа намагається знайти спільну мову, створити моделі, які були б прийнятними для всіх. Зокрема, і в охороні культурної спадщини. І якщо це буде «по-європейськи», то, звісно, Європа співпрацюватиме.
— То які експерти в нас були і з якою метою?
— Приїхали фахівці найвищого рівня — архітектори, реставратори, аналітики. Мікаель де Тюз, Бернар Боузо, Роберт Піккард, Девід Джонсон. Бельгієць, француз і два англійці — офіційні експерти від Страсбурга. Вони прибули для діагностування, оцінки потенціалу, стратегії міста, стану пам’яткоохоронної галузі. Щодня в них відбувалися зустрічі з нашими спеціалістами, з владою, дискусії та екскурсії.
— Вони хвалили стан міста чи критикували?
— Найперше — вони не були покликані цього робити. Вони могли критикувати не пам’ятки, а наше ставлення, рівень норм, законів. Зауважили гострі кути у стосунках — між владою та інвесторами, між областю та містом. Законодавство оцінили добре, а от його виконання… Навіть посміялись, мовляв, демократія. Хоч, насправді, вони геть не розуміють, як можна не виконувати закони.
— Наш «пацієнт» має шанси?
— Так. І йдеться тут саме про організм міста. На думку європейців, він на 50 % хворий, але половина таки здорова. Організм міста складається з квартальної забудови. Є опорні точки: бастіон, пивзавод, палац Потоцьких, площа Ринок. Але найбільше їх зачепили саме наші центральні квартали — оті невеликі, дуже пропорційні будиночки.
Наприклад, Вірменська, 1. Будинок цінний і сам по собі, але він цінніший тим, що є частиною кварталу. З організму не можна щось викинути без шкоди. Поки що ми цього не розуміємо.
— Ми — це хто?
— І влада, і громада. До речі, експерти нас похвалили. Втім, не стільки нас, скільки попередні покоління. За те, що не набудували абияк, не привнесли архітектурних шумів. Дисонанс з’явився зараз. Європейці зауважили певний злам, дуже небезпечний. Ми можемо втратити основне — не економіку, не ресурси — власне лице. Вони вже побачили втручання нової забудови, причому не вмотивоване. Це і Чорна призма (Легенда), і будинок навпроти ОДА, і велетенський дім коло ратуші, інші.
Але, кажуть, «тканина» міста досі чиста. Саме її треба зберегти. Не можна міняти своє, цінне на загальне та безлике. Нині є світова тенденція — всі намагаються збудувати Сінгапур. І всюди є диктат забудовника та втручання в історичну забудову. Але в нас це особливо відчувається.
— Які в експертів враження від пивзаводу та палацу Потоцьких?
— Вони спеціально не давали оцінок. Адже для доброго лікаря все одно, якою людиною є пацієнт: старий-молодий, чоловік-жінка, добрий чи поганий. Йому має бути цікавий організм, діагноз, лікування.
— А самі ви що думаєте?
— Руїни пивзаводу чи Палацу Потоцьких — це елементи нашого загального нерозуміння. У Європі такого не буває. Якщо є місто, то громада — господар міста в лиці свого керівництва. Експертам було важко зрозуміти, чому в такому разі громада і влада не діють заодно. Вони не побачили нашої спільної волі.
Наша громада не є цільна. Багато людей просто тут живуть. Спадщина — це те, що передається від поколінь. А ми не маємо тяглості поколінь. Є багато людей з різними власними історіями, які часто-густо не перетинаються. А урбанна (міська) історія зобов’язує всіх мешканців бути якраз франківцями та відчувати відповідальність за місто. Такого ще нема.
Тому місто створило відділ з питань охорони культурної спадщини, в тому числі і для об’єднання громади. А також через тотальну небезпеку повної руйнації галузі. І тепер всі прорахунки попередників є і нашою відповідальністю. Поки що область заперечує наші повноваження бути господарем у своєму місті, а обласний відділ, дотеперішній монополіст, чомусь боїться притягувати місцевих «олігархів», власників споруд до прокуратури. Насправді, за новим законодавством, за такими руйнаціями — кримінальна відповідальність.
— Що буде далі з проектом?
— Тепер треба зробити великий аналітично-діагностичний файл, який допоможе поставити точний діагноз. Приблизно через рік, у 2012-му, цей файл ляже в основу детального бізнес-плану. А ще через рік експерти РЄ разом із нами представлятимуть готовий бізнес план у Європі — для залучення інвесторів. І будемо лікувати місто.
— Про яку суму інвестицій іде мова?
— Зараз про це зарано. Наприклад, на Балканах йшлося про 300 млн. євро на кожну країну. Якщо ми правильно доведемо бізнес-план, то можемо говорити про більші суми.
— Нас тепер будуть моніторити і в разі чого виключать із проекту?
— Безумовно. І ми повинні вже показати, що здатні працювати цивілізовано.
— Чи маємо ми тепер кращі шанси домовитися з власниками пивзаводу та палацу Потоцьких?
— Протягом цих днів експерти РЄ мали розмови з владою міста. Якщо влада все зрозуміла, то вона знайде аргументи для цих забудовників.
— Усе ніби правильно. А потім принесе якийсь бізнесмен якомусь чиновнику трохи грошей, і наплюють вони разом на всі євроконцепції. Від цього є ліки?
— Запитання риторичне. Європейці таких підходів не розуміють. Я теж. Напевно, треба просто саджати і тих, хто бере, і тих, хто дає.
Comments are closed.