Дві нації

Володимир Єшкілєв Все пророковане збувається. Галасливо‑кольорова «жуйка для бідних», що її цілодобово транслюють усі телеканали, стає дедалі нахабнішою і безсовістнішою. Безкінечний салатик із подрібнених і залитих майонезом політкоректності цитат і образів викликає вже не бездумну апатію, а гостру відразу. Як завжди, є дві альтернативи – ліва і права. Нова ліва культурна і нова права культурна. Вони зорієнтовані сторонами світу. Ліва альтер­натива тішиться впевненим світанком нових східних імперій. Права шукає в минулому західної раси нову основу: чи то залишки гіперборейських фундаментів, чи то діяння леген­дарних патріотів.

Правителям світу не потрібні мислячі люди. Ті піддають «жуйку» критичному осмисленню, від чого вона набуває свого природного гидотного вигляду. Мислячі стають ворогами нового світопорядку, прикрашеного політикою, туризмом і кулінарією. Тому їх виселяють у резервації. Себто їх ніхто не рухає просторово, їх виселяють у смислові резервації. В Інтернет, у маргінальні клуби «за інтересами», у скверики, де грають у шахи. На арені залишаються люди вічної жуйки, що служать Мамоні і потребам (здебільшого не реальним, а вигаданим) власного тіла. Тілесність стає новою ідеологією, служіння тілу – новим культом. Межова мрія «тілесників» – придумати таку фішку, щоби відразу випорожнюватися субстанцією із запахом «Шанелі».

На Землі скоро буде дві нації – велика нація «тілесників», яка буде завзято боротися з прищами і зморшками, плюс мала нація мислячих, котра зберігатиме в бібліотеках і практиках те, що зовсім не потрібно великій нації – досвід критичного оцінювання. З націями теперішніми (за пле­менем або громадянством) ті майбутні нації не матимуть нічого спільного. Обидві майбутні нації боротимуться за владу над віртуалом. Але першою туди переселиться нація мислячих. І не тому, що її представники надають перевагу ноутбуку над паперовою книгою. А тому, що реальний світ стає все менш затишним для тих, хто має словниковий запас більший за 500 ужиткових слів. І не те, щоб у віртуалі не було «тілесників» (їх там хоч вухом жуй). Просто там легше шукати однодумців (не плутати з «Однокласниками»).

В одного з латиноамериканських письменників, здається у Борхеса, є притча про народ, що був вигнаний з власної землі, виштовхнутий до іншого виміру, у Задзеркалля. Вигнанці перетворилися на відображення імператора – свого завойовника, зустріли там безжальних ворогів, отримали перемоги. З часом у Задзеркаллі вони зазнали змін (мутацій?) і повернулися назад непереможними. Може, теперішні «сенси світу» зовсім не збираються до віртуального світу на ПМЖ. Може, світ хоче лише полікуватися, відпочити від постійних революцій – соціальних, сексуальних, інформаційних? Відпочити у затишних і захищених паролями сквериках цифрових санаторіїв, куди не досягають кризові хвилі. А потім тріумфально повернутися «до себе», в реальність, лякаючи місцевих «професійних революціонерів», вичавлюючи змертвіння матерії з просторів зніяковілих галак­тик.

Тілесність поступово, але впевнено втрачає свою актуальність. Гроші, видовища, розваги, об’єкти прагнень і мрій набувають цифрової форми. Ми стаємо свідками того, що тілесність вже не є єдино можливим спо­собом перебування у цьому світі. Середньовічні католицькі містики були б у захваті від такої перспективи. Адже вони так наполегливо воювали з власним і чужим тілом: забороняли насолоди, палили грішну плоть відьом на вогнищах, переслідували прославлення тіла в мистецтві, писали трактати про тимчасовість смердючої, нетривкої, невпинно вмираючої тілесної бридоти. Тепер справу інквізиції продовжили вперті відвідувачі сайтів. Фанатичні, невиспані й немиті, немов учні Савонароли, вони упосліджують тілесність, мастурбуючи біля моніторів. На яких – у кращому випадку – фотосесія реальної Даші чи Лоли, але частіше – віртуальні героїні японських порномультиків.

Може тому, що мріючи про героїнь порномультиків, приємніше критично осмис­лювати світ?