Володимир Єшкілєв Все пророковане збувається. Галасливо‑кольорова «жуйка для бідних», що її цілодобово транслюють усі телеканали, стає дедалі нахабнішою і безсовістнішою. Безкінечний салатик із подрібнених і залитих майонезом політкоректності цитат і образів викликає вже не бездумну апатію, а гостру відразу. Як завжди, є дві альтернативи – ліва і права. Нова ліва культурна і нова права культурна. Вони зорієнтовані сторонами світу. Ліва альтернатива тішиться впевненим світанком нових східних імперій. Права шукає в минулому західної раси нову основу: чи то залишки гіперборейських фундаментів, чи то діяння легендарних патріотів.
Правителям світу не потрібні мислячі люди. Ті піддають «жуйку» критичному осмисленню, від чого вона набуває свого природного гидотного вигляду. Мислячі стають ворогами нового світопорядку, прикрашеного політикою, туризмом і кулінарією. Тому їх виселяють у резервації. Себто їх ніхто не рухає просторово, їх виселяють у смислові резервації. В Інтернет, у маргінальні клуби «за інтересами», у скверики, де грають у шахи. На арені залишаються люди вічної жуйки, що служать Мамоні і потребам (здебільшого не реальним, а вигаданим) власного тіла. Тілесність стає новою ідеологією, служіння тілу – новим культом. Межова мрія «тілесників» – придумати таку фішку, щоби відразу випорожнюватися субстанцією із запахом «Шанелі».
На Землі скоро буде дві нації – велика нація «тілесників», яка буде завзято боротися з прищами і зморшками, плюс мала нація мислячих, котра зберігатиме в бібліотеках і практиках те, що зовсім не потрібно великій нації – досвід критичного оцінювання. З націями теперішніми (за племенем або громадянством) ті майбутні нації не матимуть нічого спільного. Обидві майбутні нації боротимуться за владу над віртуалом. Але першою туди переселиться нація мислячих. І не тому, що її представники надають перевагу ноутбуку над паперовою книгою. А тому, що реальний світ стає все менш затишним для тих, хто має словниковий запас більший за 500 ужиткових слів. І не те, щоб у віртуалі не було «тілесників» (їх там хоч вухом жуй). Просто там легше шукати однодумців (не плутати з «Однокласниками»).
В одного з латиноамериканських письменників, здається у Борхеса, є притча про народ, що був вигнаний з власної землі, виштовхнутий до іншого виміру, у Задзеркалля. Вигнанці перетворилися на відображення імператора – свого завойовника, зустріли там безжальних ворогів, отримали перемоги. З часом у Задзеркаллі вони зазнали змін (мутацій?) і повернулися назад непереможними. Може, теперішні «сенси світу» зовсім не збираються до віртуального світу на ПМЖ. Може, світ хоче лише полікуватися, відпочити від постійних революцій – соціальних, сексуальних, інформаційних? Відпочити у затишних і захищених паролями сквериках цифрових санаторіїв, куди не досягають кризові хвилі. А потім тріумфально повернутися «до себе», в реальність, лякаючи місцевих «професійних революціонерів», вичавлюючи змертвіння матерії з просторів зніяковілих галактик.
Тілесність поступово, але впевнено втрачає свою актуальність. Гроші, видовища, розваги, об’єкти прагнень і мрій набувають цифрової форми. Ми стаємо свідками того, що тілесність вже не є єдино можливим способом перебування у цьому світі. Середньовічні католицькі містики були б у захваті від такої перспективи. Адже вони так наполегливо воювали з власним і чужим тілом: забороняли насолоди, палили грішну плоть відьом на вогнищах, переслідували прославлення тіла в мистецтві, писали трактати про тимчасовість смердючої, нетривкої, невпинно вмираючої тілесної бридоти. Тепер справу інквізиції продовжили вперті відвідувачі сайтів. Фанатичні, невиспані й немиті, немов учні Савонароли, вони упосліджують тілесність, мастурбуючи біля моніторів. На яких – у кращому випадку – фотосесія реальної Даші чи Лоли, але частіше – віртуальні героїні японських порномультиків.
Може тому, що мріючи про героїнь порномультиків, приємніше критично осмислювати світ?
