Кажуть, що час з кожним роком летить все швидше. А я думаю, що все залежить від людини. Від того, як ти наповнюєш свій час подіями і вчинками.
Я на мить замислився і зрозумів, що надворі 2014 рік. Рівно десять років минуло від мого останнього офіційного виступу за збірну України. Він був яскравим і водночас похмурим. Яскравим, бо це були Олімпійські ігри 2004 року, які проходили в Афінах. Греки зробили все, аби продемонструвати гостинність і зайвий раз підкреслити свою значущість у світі спортивної індустрії. Стадіони, палаци спорту, велотреки, басейни і самі Афіни так переплітали сьогодення з античним минулим древньої Еллади, що деколи ти забував, у якому часі перебуваєш. Красиво, незабутньо, але приїхав я туди не за цим. Приїхав змагатися.
От власне з цим і пов’язані ті похмурі спогади. Щоб не відтягувати час, скажу, що то був один із моїх найневдаліших виступів на міжнародній арені – я посів 32 місце серед штовхальників ядра. Чесно признаюся, був настільки психологічно виснажений, що бажання змагатися практично не було. І ось чому…
У 2004-му мені виповнилось 36 років. Для спортсмена вік далеко не піковий, але при всіх «за» і «проти» за рік до Олімпіади – на чемпіонаті світу 2003-го у Парижі – я посів дев’яте місце з результатом 20 м 36 см. Цей результат давав мені право змагатися на Іграх, бо перевищував олімпійський норматив (А). Але «мудрі» вожді федерації легкої атлетики України, при підтримці спортивних функціонерів рідного Прикарпаття вирішили, що мені досить.
Я й сам знав, що підготовка та участь в Олімпіаді будуть для мене важкими. Але вирішив – або пан, або пропав. Це було рішення моє і тренера. Ми тренувалися на межі травм і психологічних зривів. Ми були готові як на рекордний для нас, так і на провальний результат. Були готові до всього, крім того, що за нас хтось буде вирішувати нашу долю. І практично цілий рік витратили на непотрібні чвари. Якби не втручання Сергія Бубки – мудрої та виваженої людини, то не бачити б мені олімпійського факела над Афінами. От така напівсумна історія мого останнього офіційного виступу за нашу збірну.
Що ж сталося у моєму житті за ці 10 років? Я залишився живий після складнющої операції на серці. Двічі коментував на телебаченні Олімпійські ігри – із Пекіна в 2008 році та з Лондона у 2012-му. Написав близько 200 віршів, п’ять із яких стали піснями. Мій старший син Роман встиг зіграти на п’яти чемпіонатах Європи і сезон відіграти за клуб вищого дивізіону Франції. У молодшого – Івана – відбулася персональна виставка ліпки й малюнків за підтримки художника Романа Бончука.
Але повернемося від цікавого до смачного, згадаємо трохи Афін. Сьогодні – закуска, яка є традиційною на столі греків, турків, італійців, іспанців, – рулети з баклажанів із м’ясною начинкою.
Беремо 1 кг баклажанів, видаляємо плодоніжку та нарізаємо уздовж – пластинками товщиною в 1 см. Замочуємо у соленій воді. Для начинки дрібнимо 300 г баранини або телятини. Чистимо й дрібнимо одну цибулину та 150 г зеленої стручкової солодкої паприки. 250 г помідорів бланшуємо, знімаємо шкірку і нарізаємо кубиками. Вимішуємо разом з м’ясом, цибулею, паприкою, 2 ст. л. порізаної петрушки і 1 ст. л. перцевої м’яти. Баклажани виймаємо та висушуємо.
Потім на розігрітій у пательні оливковій олії легенько обсмажуємо баклажани з обох боків. Тоді на кожен вузький кінець баклажана кладемо 1 ст. л. начинки і звертаємо його рулетиком. Готові рулети тісненько вкладаємо на змащену вершковим маслом форму. Поверх – грубо нарізані помідори та нашкрябане ложкою масло, заливаємо підсоленою водою. Готуємо 20-25 хв. у заздалегідь розігрітій до 180 градусів духовці. Після приготування даємо остигнути. Подаємо на стіл зі сметанним соусом на зелені.
Смачного!
