Володимир Єшкілєв Місце дії — столиця Халіфата, Багдад. Світове Місто. Час дії — похмура епоха Ал-Му’тадида бі-л-Лаха, Повелителя Правовірних у 893?902 роках. Ал-Му’тадид залишився у спогадах сучасників садистом, патологічно скупим стариганом, любителем дівчат?слов’янок зі світлим волоссям та будівничим палаців з високими білими стрілистими порталами. Хоча, насправді, в день смерті йому було лише сорок, а наймане військо Повелителя за його доби не відало жодної незадоволеної потреби.
Зранку гроші щезають. Солдати Му’ніса знаходять підкоп. Халіф викликає богатиря і показує йому мотузку, сплетену з верблюжої шерсті. На мотузці вісім вузлів. Халіф мовчить, але Му’ніс все розуміє: якщо крадія не буде знайдено за вісім діб, охоронцеві-невдасі витягнуть язика через розріз у шиї.
Далі починається детектив. Богатир викликає до себе таввабів — старих столичних злодіїв, котрі покаялися під час паломництва до могили Пророка і отримали прощення від громади. Він погрожує їм тридцятьма дозволеними карами, вимагаючи знайти крадія. Ті, настрашені та з’єднані страхом у каравани напруження, йдуть вулицями, ринками, борделями, ігорними притонами і знаходять, врешті-решт, винного. До Повелителя приводять худого й неміцного тілом чолов’ягу. Кажуть йому: «Горе тобі! Хто був із тобою? Де гроші? Й де твої спільники? Адже не міг ти, хиренний, без спільників перетягти стільки срібла». Але крадій каже у відповідь, що злі заздрісні люди звели на нього наклеп і нічого він не відає.
Крадія б’ють палицями і товстими твердими канатами. Б’ють по спині, животі, по потилиці, по п’ятах і гомілках. Він мовчить. Його напівмертвим віддають лікарям і повертають за кілька днів до життя. Йому обіцяють десяту частину вкрадених ним грошей і красивих жінок з числа палацових прислужниць. Він вперто усе заперечує. Йому пропонують присягтися святим ім’ям і священним здоров’ям Повелителя Правовірних, і він присягає, що є невинним. Тоді його тримають дві доби навстоячки без води та їжі, не дають спати і ворушитися, а потім дозволяють випити три глеки холодного вина та змушують з’їсти велику тарелю з гарячим рисом і курячим жиром. Потім йому приносять подушки, набиті м’яким смухом, і він на тих подушках засинає. Через кілька хвилин після цього його будять і питають про підкоп і гроші. Немов під гіпнозом, він вказує місце, де закопав вкрадене. Туди негайно вирушає Му’ніс і знаходить срібло. В схованці він також знаходить «ліве» золото та різні припаси.
Халіф наказує стратити крадія та клятвопорушника. Приносять бавовну і запихують йому її у ніс, затовкують до вух та рота. Потім вставляють міх йому до заднього проходу і надувають його. Як пише історик Ал-Масуді, спух той крадій і збільшилося тіло його. Потім розрізали крадієві шкіру над бровами і вийшло з нього життя разом із вітром і кров’ю. В останнє повідомлення віриться не дуже, але хто тепер перевірить…
У всій цій історії мене хвилює декілька подробиць. Перше: наявність корпорації старих розкаяних злодіїв?таввабів. Контора — вічна. Друга: впертість багдадського крадія, що наводить на думку про жадібність як одну з найглибинніших мотивацій людського єства. І третя: нещира клятва іменем Повелителя, що натякає на невикоренене язичництво у професійному кримінальному середовищі середньовічної столиці Ісламу. Разом ці подробиці складають частину містичного лабіринту, в якому усе повторюється і все повертається. Багдадський крадій вічно потерпає від власної впертості. Тавваби вічно здають своїх. А ім’я Повелителя Ал-Му’тадида бі-л-Лаха вічно стоїть поряд із безіменним кримінальником, якого надули за його наказом. І ще: ми ніколи не знатимемо, чи зігрілася врешті-решт та вередлива наложниця у палацовому гаремі серед протягів, пилу і пошуків десяти мішків із грошима.
Comments are closed.