Тетяна Соболик Відверта розмова з головою благодійного християнського фонду «Солідарність» Андрієм Микитином.
– Пане Андрію, яким чином фінансується ваша організація?
– Фонд вже понад 10 років діє за рахунок грантів міжнародних благодійних організацій. Щороку це різні гранти. Наразі в нас є «гран-тування» із Глобального фонду по боротьбі з ВІЛ / СНІД, фонду «Відродження» та інших фондів.
– А точніше, які проекти потрапляють під фінансування?
– Програми профілактики ВІЛ/СНІД, антиретровірусні терапії, тестування та лікування венеричних захворювань, профілактика ВІЛ, консультації для вразливих груп, програми проведення семінарів і тренінгів.
– Що ви маєте на увазі під «програмою проведення семінарів»?
– Наша організація є ресурсним центром для Західної України.Тобто на нашій базі відбувається навчання соціальних працівників. Загалом це – найкраща благодійна організація в Україні.
– Чим вона є найкращою?
– Тим, що має ресурси: технічні та людські. До людських входить вихід на цільові групи, на нові ініціативи тощо. Наприклад, є ВІЛ-інфіковані діти, їх потрібно знайти, вивчити проблему і визначити шляхи її подолання. Потім знайти фахівців та організації, які виділяють на це гранти. Написати грант, доказати його та реалізувати. Хтось собі думає, що нам просто дають гроші. Ні. Це у нас із міського бюджету просто дають гроші і потім відмивають. А нам взагалі ніхто нічого не дає.
– Є думка, що благодійні фонди створюються саме для того, аби відмивати гроші…
– Дійсно, в Україні зареєстрована маса організацій, які існують на папері, щоб відмивати гроші. Фонд «Солідарність» відрізняється від інших тим, що він реально працює, платить податки, має графіки та звіти.
– Однак, кажуть, що фондам вигідна саме боротьба з ВІЛ, але аж ніяк не результат цієї боротьби.
– Нині Україна виділяє на профілактику та лікування дві гривні на рік на кожну хвору особу. Що за ці гроші можна зробити? Це при тому, що займає перше місце в Європі і п’яте у світі за темпами поширення ВІЛ. Відтак, слід розуміти: ми робимо те, чого не хоче робити держава. От, наприклад, ми ще 10 років тому говорили про замісну терапію для наркоманів. Тобто, це видача наркоманам легального наркотику з поступовим зменшенням дози. Це дає можливість вилучити цих людей із наркобізнесу та зменшити захворюваність ВІЛ. Держава весь час казала: нам це не підходить, бо це не наша мораль. Тільки в минулому році Президент України підписав програму «Про профілактику ВІЛ/СНІДу» і лише тепер він зобов’язав усіх здійснювати цю замісну терапію.
– Скільки сьогодні людей проходить таку терапію?
– В Івано-Франківську – 100. Це найбільша кількість серед інших областей. Хоча нам треба як мінімум 600‑700.
– Ви постійно опікуєтесь ізгоями суспільства. Секс-меншини теж записуєте в їх число?
– Статистика каже, що 15 % населення має схильність до одностатевого прояву, однак тільки 1 % може про себе заявити. Ці люди страждають, бо суспільство їх засуджує. Інша справа – що суспільство таке ж саме.
У нас більшість лесбіянок є одружені. Ці жінки займаються сексом за межами сім’ї, тому й піддаються поширенню різних інфекцій. Однак вони є нічим не гірші за тих, які займаються сексом з чоловіками за межами своїх сімей. Вони навіть нічим не відрізняються від чоловіків, які займаються сексом поза шлюбом. Тому в них однакова як моральність, так і проблема. Тільки одні є лесбійками, а інші – чоловіками, які зраджують своїх жінок. Останніх, до речі, ніхто не засуджує. Більше того, для чоловіків це є пред-метом гордості.
– Тож яким чином ви допомагаєте чи плануєте допомогти лесбіянкам?
– Тиждень тому в місті створена організація лесбійок. І вже за цей час ми протестували 20 осіб. Це закрита група, в ній дуже сильно пов’язані всі інфекції. Їм важко прийти до лікаря і попросити про допомогу. Вони ховаються у підпілля, і ми не можемо їх звідти витягнути. Для цього нам потрібні фахівці.
– Ви – колишній депутат. І досі вважаєте себе політиком?
– Я завжди є політиком. Як і будь-яка людина в цьому місті, яка бере в руки бюлетень для голосування і голосує.
– На наступних виборах плануєте йти в мери чи в депутати?
– У місті є партії, які зараз ведуть зі мною переговори, щоб поставити кандидата, який би презентував християнський світ та християнське відродження в Івано-Франківську, щоб представляти європейські цінності в міській раді. Сьогодні в міськраді віруючих немає взагалі. Відтак вони формуватимуть блок людей, з якими йтимуть на вибори до місцевої ради.
– Ви часом не спекулюєте на ізгоях, щоб стати мером?
– Хай інші спекулюють. Чомусь жоден, крім Микитина, не піднімає таких проблем. Усі соромляться. Їм більше хочеться говорити про Бандеру. Підіть до мера міста, і він вам зараз розкаже про Степана Бандеру, наче він його вчора бачив. А я розкажу про проблеми, які вас оточують. Андрій Микитин перший в місті сказав, що в нас у школах нині є воші. Вчителі стрижуться, бо їм соромно про це говорити. А це тому, що люди перестали дітям в голови дивитися – часу немає. На жаль, в місті немає жодної християнської школи…
– Як нема? В нас є школа при монастирі.
– Це школа, до якої невіруючі батьки віддають своїх дітей, аби ті їм не заважали, щоб вони могли займатися бізнесом. А я говорю про християнську школу, де і вчителі, і батьки будуть віруючими. На сьогодні така школа вже формується християнами. Вона має бути приватна, відтак кожен з батьків зможе заплатити за навчання.
– Гадаєте, це буде їм по кишені?
– Усі справжні християни – це багаті люди. От подивіться на мене – не п’ю, не курю, не маю чужих жінок, позашлюбних дітей, не купую ікони, цінності і т. д. Для мене найголовніша цінність – людська душа, а решта – сміття. І я – багата людина. Однак для тих, хто справді не матиме коштів, буде церковна підтримка.
— І що зміниться в Івано-Франківську, якщо Микитин раптом стане мером?
— По-перше, я не знаю, чи люди мене виберуть. Я знаю, що мене може вибрати Бог. Тому, якщо він схоче, я стану мером, а як ні – то ні. В першу чергу зміниться акцент, який сьогодні – на непотріб: пам’ятники, фонтани, ікони. Ми вкладаємо гроші у хлам. А влада собі купує дорогі автомобілі. Коли я зміню пріоритет на людину – все зміниться само собою. Просто у центрі має бути людська душа.
Comments are closed.