Розмова Славоміра Сєраковського, засновника «Krytyki Politycznej», з добре знаним у нас американським істориком Тімоті Снайдером з’явилася на шпальтах «Polityki», як казали давніші галичани, в сам добрий час. Її, розмову, не могла не спричинити горезвісна «новелізація закону про ІПН», і дуже важливо, що публіцист та історик відреаґували на цю законотворчу аномалію так швидко, пише Юрій Андрухович у своїй черговій колонці на порталі Збруч.
Однак після прочитання залишається деякий осад, і я намагаюся зрозуміти, в чому річ.
Наприклад: чи мені одному здається, що у своїх відповідях Тімоті Снайдер – не сумніваюся, мимоволі – поділив українців на ліпших та гірших? Західна Україна є, за Снайдером, «малою частиною України». З цього географічного факту, посиленого історичними травмами західняків, нанесених їм Другою РП та ПНР, випливає рекомендація для сучасних поляків: «Важливішим є зрозуміння точки зору типового українця. Українська інтеліґенція та політичний клас походять зі сходу та півдня країни й не мають обсесії Західної України».
Читайте Юрій Андрухович: Політ Васілія
На цьому місці варто глибоко вдихнути й видихнути. Отже. Неосвічених та перейнятих антипольськими «обсесіями» західняків не гріх і зіґнорувати. Важливіше розуміти «інтеліґенцію та політичний клас» – а вони в Україні всі зі Сходу та Півдня.
Я нічого не перекрутив? Тільки я зрозумів Тімоті Снайдера аж так зле?
Задаючись цими питаннями, читаю продовження відповіді: «Поляки перш усього думають про Волинь і Галичину, але для статистичного українця це хоч і красиві, а проте малі частини країни. […] Якщо хочете зрозуміти українську перспективу, треба починати з Харкова й Києва, а не з Луцька і Львова».
Мушу визнати: вислів статистичний українець «приводит меня в некоторое недоумение» (як сказав би статистичний росіянин). Мабуть, я радше українець нестатистичний, тож мені й не зрозуміти всіх переваг статистичності. Зате останнє речення Снайдера в цьому заскладному для мене абзаці я поділяю цілком та повністю: «А найкраще почати з Майдану та українців сьогоднішніх».
Читайте Андрухович виступить на Промприладі з мультимедійним проектом «Безкінечна подорож, або Енеїда»
Мешканці Галичини й Волині, втім, до «українців сьогоднішніх» не належать. Та й до Майдану стосунку не мають. Чи я знову щось перекрутив?
Однак на цьому мої нещасливі пригоди зі Снайдеровим інтерв’ю не закінчуються. Особливо, коли мова заходить про (як сказав би статистичний німець часів Третього Райху) «Bandera-Bewegung». Продовжуючи лінію протиставлення (я впевнений – неусвідомлену) правильних українців неправильним, Снайдер нагадує полякам про «3 мільйони українських солдатів, які полягли в боротьбі з Гітлером». Маючи при цьому на увазі, вочевидь, солдатів Червоної армії.
Але як сумлінний історик, що ним він, безумовно, є, Тімоті Снайдер не мав би замовчувати й цілковито виключати внеску в боротьбу з гітлеризмом так само й українців неправильних. Рік тому, працюючи над передостаннім розділом «Коханців Юстиції» (присвяченим часам німецької окупації мого рідного міста), я змушений був перестудіювати доволі багато джерел, з яких випливає цілком виразне підтвердження: після тотального винищення євреїв, більш-менш, даруйте на слові, сфіналізованого на наших теренах десь до середини 1943 року, найчисленнішими жертвами нацистів стають якраз уявні, вдавані чи й справжні представники українського підпілля.
Німці розгортають щодо українського населення абсолютний терор. Підозрюваних у «бандеро-бандитизмі» арештовують, катують і мордують десятками, сотнями й тисячами. Чого лиш варті розклеєні по місту «червоні афіші» з розстрільними списками? А «електричні ліжка» в застінках ґестапо, на яких нацисти струмом тортурували до смерті і бандерівців, і мельниківців? А публічні розстріли підлітків, звинувачених у роботі зв’язковими на «Bandera-Bewegung»? Окупантам ішлося про тотальне винищення цілої ОУН. Це не могло не спричинити зростання опору й партизанства. Фактично це була українсько-німецька війна, мала війна всередині великої. Війна (хоч як дико це звучатиме для західного вуха) націоналізму проти нацизму й расизму. Жалюгідних галицьких недолюдей проти бездоганних арійських Übermensch’ів. Неправильних позастатистичних українців проти правильних статистичних німців.
Але для Тімоті Снайдера всього цього епізоду війни наче й не існує. Захищаючи Україну від польського «закону про ІПН», що його слушно вважає «спробою виключення цілої решти їхньої [українців – Ю. А.] історії», він тут-таки й сам виключає з цієї історії доволі важливий її фрагмент.
Читайте Юрій Андрухович: Прекрасний Роман
«Не кожен, кого розстріляли фашисти, може вважатись антифашистом», – казав мені якось інший історик, не американський, а німецький, у відповідь на мої розповіді про всі ті червоні афіші, електричні ліжка й публічні розстріли. І він напевно мав рацію. Але в такому разі слід визнати рацію й за протилежним висновком.
Не кожен той фашист, кого розстріляють антифашисти.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.