У провокативному форматі реаліті-шоу Держипільський пропонує поговорити з глядачами на тему абортів, безпліддя та сурогатного материнства. Перші покази вистави “Інтимна зона” відбулися у франківському драмтеатрі 22 та 23 грудня. Своїми враженнями від прем’єри поділився театральний критик, мистецький оглядач Олег Вергеліс.
“Інтимна зона” – це переосмислена і адаптована під реалії сьогодення класика української літератури. Вистава поставлена за молитвами п’єси Володимира Винниченка “Закон”. Режисером вистави виступив Ростислав Держипільський.
“У Франківську зіграли “Винниченка від кутюр”. Сценічний майданчик — модельний подіум. Костюми — від модного художника (причому навіть з цінниками!). П єса В.Винниченка “ЗАКОН” трансформована в “ІНТИМНУ ЗОНУ”.
Жанр драма-драма перетворився на онлайн-провокацію, – пише Олег Вергеліс. – Сценічний простір не обмежується малою сценою у фойє, а виходить за територію театру — на центральну вулицю з дощем і снігом, з переляканими перехожими і громадським транспортом.
Можливо, це найкраще з можливих сценографічних рішень — а-ля хічкоківський “вигляд з вікна”. Глядач слідкує за подіумним і соціально-чуттєвим перебігом подій у п єсі В.Винниченка (сурогатне материнство, зрада, закон, любов, знову зрада) і водночас спостерігає за паралельним реаліті-шоу за вікном — темні вікна, вулиця, авто, роззяви.
Всюди своє життя.
До теми: Франківський драмтеатр кличе на виставу-провокацію “Інтимна зона”
Певною мірою така гра з простором, а також подіумні вихиляси, а ще щира і переконлива гра молодих акторів, вчорашніх студентів, — як РЕАБІЛІТАЦІЯ ВИННИЧЕНКА, видатного драматурга, якого у нас в театрах практично не ставлять, подекуди вважають архаїчним або занадто “літературним”, немодним.
А тут вочевидь спрацьовує ще й контраверсійний режисерський вибрик — нібито “немодний” автор зухвало перенесений у світ прет- а- порте.
“Винниченко від кутюр” почувається досить комфортно у нашому теперішньому, світі, де все “по-модньому”, де світ нашпигували — камери, плазми, мобілки. Його тема сурогатного материнства не є застарілою, сьогодні це особливо актуально. Власне, тема подружніх взаємин буде хвилювати завжди.
Молоді грають добре, але відкриття вистави — Іванна Терлецька ( не тому що схожа на Моніку Бєлуччі, як каже режисер Ростислав Держипільский, а тому що у цієї актриси повсякчас, без зайвої міміки, чудово “грає” саме обличчя — красиве, духовне і іноді підступне).
Вистава доволі відверта. Якщо секс, то секс, аж до мізансцени “актор без штанів” займається коханням з сурогатною матір’ю.
Але батьки міста і представники рейтингових політсил, здається, сприйняли таку онлайн -провокацію — з глибоким і щирим художнім розумінням режисерського задуму.
Ми ж Європа.
І найголовніше, що є у цій кутюрній стильній прем єрі на грані ризику — енергія розбурханої молодої душі. Винниченка, режисера, акторів?
Гадаю, кожного”.
