Вона – молода мама, авторка збірки оповідань «Зірка з цукру» та блогерка з Рогатинщини. Добрими та смішними історіями Зоряна Дзера розповідає про життя села й потрапляє в серця не лише прикарпатців, а й людей з цілої країни та закордону.
Нині працює у читальному залі дитячої бібліотеки і з допомогою соцмереж показує дітям інший бік читання, пише Репортер.
Село, п’єц і цьоця Марійка
Оповідання про життя села та гуморески Зоряна почала писати, коли пішла в декрет. Каже, якось подивилася на своє село і вирішила писати історії з хештегом #моєселоілюди.
«Пам’ятаю, як колисала малого на гойдалці, гортала Instagram. Там – літо, відпустки, сніданки з чіа-пудингами. А в мене – маленьке село Перенівка, в якому навіть сільради нема, – каже Зоряна. – Я подивилася на нього, як там класно! Там – пейзаж, а там сусідка так цікаво говорить. І надумала писати про життя довкола мене. Згодом зрозуміла, що людям імпонує моя чесність і це повертає їх в теплі спогади».
Перша історія, яку й написала на гойдалці, була про жінку з її села – як та їде на ровері та задає темп цілій вулиці. І хоч усі герої її гуморесок – односельці, вони не ображаються. Більше того, охоче діляться новими сюжетами зі свого життя. І ці життєві історії знаходять відгук по всій країні у людей різного віку. Одна з підписниць Зоряни Дзери – 70-річна мешканка Рівного, яка регулярно знаходить в її історіях власний досвід.
Читайте також:
«Так складається, що люди бачать себе інакше, ніж я, і часто впізнають себе в зовсім інших історіях. Але загалом реагують добродушно, – говорить Зоряна. – Є в нас така цьоця Марійка. То як тільки в неї щось смішне траплялося, вона йшла до мене, щоб дати імпульс до творчості. От як гумореска про біб і бульбу, коли невістка не знала, що таке біб, і не те шукала – у нас біб кажуть на бульбу».
Переглянути цей допис в Instagram
Рік тому вона почала начитувати свої гуморески на відео. На Андріївських вечорницях продекламувала одну і шматок відео кинула в мережу – людям сподобалось.
«З моєю інтонацією, мімікою, їм було цікаво дивитися. Це мене підштовхнуло записати ще одну відеогумореску – про підсумки року на наших теренах. І за добу чи дві це набрало 10 тис переглядів, – розповідає Зоряна Дзера. – Для мене було дуже цінно, що хтось за ті дві хвилини послухав жінку, яка сидить у сведрі на фоні п’єца, та захотів коментувати і лайки ставити. З того й почалися відеогуморески».
Добре, поки гойдає
Цьогоріч Зоряна видала книжку оповідань «Зірки з цукру». Самотужки, до видавництв не зверталася, бо все, що увійшло до збірки, вже було раніше в мережі. Каже, довго наважувалася, але думка зберегти усі напрацювання вкупі перемогла:
«Щось написане на ноутбуці, щось на телефоні, а щось – і зникло вже. Ту першу історію про Марусю на ровері, наприклад, я видалила разом з картинкою, бо вона мені не подобалась. Історію, на жаль, не зберегла».
Перше видання було на 350 примірників, які розлетілися дуже швидко. Потім замовила ще 200. Вони вже теж закінчилися, але більше додруковувати не планує. Друк подорожчав удвічі. Втім, ще 200 примірників надрукує міська рада, аби мати на подарунки гостям міста і для сільських бібліотек.
«З гойдалки все почалося. Нас так розгойдує по житті, так і почуття наші гойдає. Але добре поки гойдає, бо тоді людина відчуває себе живою. А як та гойдалка зупиниться, то тоді вже сумно, – говорить Зоряна. – Назвала збірку «Зірки з цукру», і мій нік для Instagram zirka_z_cykry не тому, що я зірка з цукру, а – кожне те оповідання. Найсолодший мій спогад з дитинства – тоті когутики з паленого цукру. Це прив’язка до села, дитинства, спогадів. Мені хотілося, щоб кожна історія була як зірка, яка десь освічує і показує шлях мандрівникам. А цукор він ще й викликає спрагу – і до життя, і до пошуків у собі, сенсів, чогось ще цікавішого. Так і вийшли зірки з цукру».
Престур у бібліотеку
Коли декретна відпустка Зоряни підходила до завершення, її запросили на роботу в читальний зал дитячої бібліотеки Рогатина. Погодилась одразу. За освітою вона журналістка, навчалась у Львові, була редакторкою першого інтернет-видання в Рогатині «Рогатка», потім кілька років – у районній газеті. Але повертатися в журналістику не поспішала через ненормований графік.
«Директорка центральної бібліотечної системи стежила за мною в соцмережах. Я тоді вже писала оповідання, мала своє коло читачів. Вона, мабуть, зрозуміла, що мої здібності будуть тут корисними, і запросила на декретне місце, – каже Зоряна. – Я тут тимчасово, але ставлюся до бібліотеки, наче це мій храм. Я написала маленьку книжечку і розумію, скільки на це пішло часу. Кожна книжка – це стільки праці людини! І зараз я серед того банку книг, який і інвестує, і кредит видає для душі нашої».
Аби діти більше читали та приходили, Зоряна запровадила практику онлайн-рубрик на Facebook-сторінці бібліотеки: робить огляди книг, майстер-класи, читання казок. Проводить театралізовані зустрічі зі школярами, відновила роботу дитячого лялькового театру.
«До карантину ми ще встигли зробити «Знайомство з бібліотекою» на піратську тематику. До нас приходив 5 клас, який якраз вивчав у школі «Синдбада». Придумали сценарій, одягнули мене в піратку. Зустрічала дітей на вході. Кажу, що збираюся в плавання, але мені потрібні юнга, штурман, інші. Ви готові? Готові! Сходами летимо з гаслом «На абордаж книжковий стелаж!» – розповідає Зоряна Дзера.
Читайте також:
Кожен стіл перетворили на уявний острів із завданнями. Діти шукали частинки карти, заховані у книжках. Так вони заодно гортали книжки, знайомилися з ними. Для менших Зоряна переодягалася Білосніжкою, яка вела дітей в королівство «Тири-Пири», показувала фокуси. Після такого знайомства усі йдуть додому із книжкою.
Для онлайн-рубрик «Майстер-класний день», «Садок чудових казок» до бібліотеки приходить дитина, сім’я чи відома на Рогатинщині людина, з якою записують відео і викладають у мережу. У ляльковому театрі читального залу ставлять з дітьми казки. Аби отримати нові ляльки для театру, бібліотека писала проєкт до міської ради. У конкурсі він не переміг, але міськрада все ж виділила 5000 грн.
«Прем’єра була до дня Івана Франка. Уздовж вулиці ми розставили пункти з цікавими фактами з його життя, яких не навчають у школі. Наприклад, що в нього вдома був цілий звіринець, і діти несли йому тих тварин, що його син був засновником Пласту, – розказує Дзера. – Останньою локацією був наш ляльковий театр біля бібліотеки і ми презентували казку «Лисичка і журавель».
Також на сторінці бібліотеки Зоряна записує відеоогляди українських авторів та книжок в рубриці «Інший світ укрліт», аби зацікавити, розповісти про автора більше, ніж жив – написав – помер. Каже, наступного дня по книжку обов’язково приходять.
