Про те, чого досягне Україна, застосувавши санкції до іноземних діячів культури, які ставлять під сумнів територіальну цілісність України, – журналіст Сергій Руденко спеціально для DW.
![0,,18569914_403,00[1]](https://report.if.ua/wp-content/uploads/2015/08/018569914_403001-e1439296921421.jpg)
Російський “чобіт” в українській культурі
До збройного конфлікту на Донбасі представники російської культури та естради почувалися в Україні як вдома. Росія ніколи не шкодувала ні часу, ні засобів для освоєння українського культурного простору. Концертні тури “зірок”, домінування на книжковому ринку, телесеріали на українських телеканалах, присутність російських телеканалів у кабельних мережах, спроби надати російській мові статус другої державної. Все це було частиною гуманітарного фронту, розгорнутого Росією в Україні. Москва планомірно і методично готувалася якщо не до вторгнення на територію української держави, то, щонайменше, до поступового її поглинання. У тому числі – і з використанням гуманітарної сфери.
Чи можуть заборони або обмеження щодо іноземців, перш за все росіян, вплинути на культурний “клімат” в Україні? Поза сумнівом! Уже зараз українські телеканали починають розгортати виробництво власних телесеріалів, а представники українського шоу-бізнесу – освоювати ті ніші, які досі займали “зірки” російської естради. В України з’явився шанс зробити свою культуру сильнішою і вийти з-під впливу Росії. Питання – чи зможе Київ вправно скористатися цим шансом.
“Мєнтами“ по свідомості
У червні 2015 року в Україні набрав чинності закон про заборону російських телесеріалів, які популяризують країну-агресора. Віднині на українських телеканалах заборонено показ фільмів, знятих до 1 серпня 1991 року. Державне агентство з питань кіно уже заборонило прокат у країні близько 200 фільмів, знятих у Росії. Таке рішення – абсолютно логічний і правильний крок української влади. Адже, погодьтесь, це – абсурд: представники Росії воюють проти українців на Донбасі, а у цей час на “блакитних” екранах України показують серіали, які прославляють російський спецназ.
Головне питання, яке зараз стоїть перед українськими “кіношниками”: чи зможуть вони швидко – і, головне, дешево – замінити в ефірі українських телеканалів російські телесеріали. Адже ще нещодавно зйомки українськими кінематографістами фільмів були подією на рівні з польотом у космос. Власна кіноіндустрія в Україні відсутня. Два-три серіали, до десятка фільмів з часу отримання незалежності – доволі мізерний результат для такої великої країни.
Взагалі, з нинішніх умов в Україні має вирости ціла плеяда своїх кінорежисерів, операторів, акторів та сценаристів. Іншими словами, в Україні має відбутись культурна революція, результатом якої стане зміна ставлення держави і суспільства до гуманітарної сфери. А, отже, і до власного майбутнього.
Кобзон vs Макаревич
Протягом останнього року Кобзон, Охлобистін, Табаков, Расторгуєв, Валерія та багато інших діячів російської культури вважали за честь проголосити своє негативне ставлення до того, що відбувається в Україні і до українців. В цьому ряду опинилися і Депардьє з Кустуріцею. Буквально одиниці насмілилися виступити на підтримку українців – Андрій Макаревич, Земфіра, Юрій Шевчук. Ті, хто підтримав Київ, потрапили під обструкцію у себе вдома.
Хтось скаже, що культура не знає кордонів. Мовляв, справжні діячі мистецтва завжди поза політикою. Як виявилось, це твердження – хибне. У пікові моменти політичного і воєнного загострення культура у руках негідників перетворюється на потужну зброю.
Чи образяться Депардьє чи Кустуріца в разі, якщо їм заборонять в’їзд до України? Звісно. Адже перший тривалий час товаришував з третім українським президентом Віктором Ющенком і навіть планував зайнятися виноробством в Україні, а сербський режисер довго був культовим персонажем серед українських культурних діячів. Але збройний конфлікт вимагає чітких і зрозумілих відповідей на виклики, які постають перед країною. У тому числі – і на культурному фронті. Поразка на ньому зараз обернеться катастрофічними наслідками у майбутньому.
Comments are closed.