Минулого тижня п’ятеро франківців повернулися із велоподорожі Європою, яку вони назвали «Їдь ровером».
Хлопці мандрували 15 днів і проїхали понад 1200 км. Ночували в наметах. Побачили Німеччину, Італію, Швейцарію, Ліхтенштейн та Австрію.
Мандрівка з дитинства
З Франківська у велоекспедицію зібралися четверо: Юрій Боднар, Назарій Герелюк, Петро Петрунчак, Юрій Сивак. Ще один франківець – Тарас Припхан – приєднався до них у Празі, де нині живе і працює.
Юрій Сивак розповідає, що в таку мандрівку франківці подалися вже не вперше. Два роки тому Тарас Припхан вже подолав з друзями 1300 км Європою. Тоді з ним були Юрій Боднар і Наразар Герелюк. І одразу почали планувати наступну. Але поїхати вдалося лише цього року.
«Боднар приїхав і каже: «Це те, що тобі точно сподобається». І я вирішив спробувати, – розповідає Юрій Сивак. – Усю логістику подорожі Боднар взяв на себе – продумав маршрут, дистанції між точками, перепади висоти, цікаві місця. Став таким собі капітаном поїздки. Усе, що ми проїхали, побачили – це в першу чергу його заслуга».
Каже, колектив зібрався різний – від власника бізнесу до інженера. Сивак працює розробником інтерфейсів. Усі потрохи займаються спортом, протягом року каталися на роверах. Але сам Сивак сів на велосипед за місяць до поїздки.
«Я важив 94 кг. Це – додаткове навантаження на хребет і на коліна. Тому перше завдання, яке я собі поставив, було скинути до 79, – каже Юрій. – А друге – навчитися по кілька годин сидіти у велосідлі. Катався майже щодня по 2-2,5 години. Максимально за раз проїхав 75 км. Чергував це з бігом».
До теми: Відчайдухи мріють про Париж. Франківські роверисти готуються до заїзду на 1200 км (ФОТО)
Спеціально для подорожі Сивак розробив на команду принт футболки у стилі поп-арт «Їдь ровером». А на спині ще додав галочки на 500, 1000 км.
«Принт яскравий і легко сприймається. Це по суті подорож, але ми для себе назвали її велоекспедицією. «Їдь ровером» – це водночас і назва, і заклик до дії. Як щось із дитинства, коли їдеш ровером куди заманеться. До того ж «ї» – це властива українській мові грифема, дуже сильний, потужний символ на початку логотипу», – розповідає він.
Не за кілометрами, а по враження
Уся подорож тривала 23 дні, з яких їздових було 15. Роверами стартували з Мюнхена і завершили у Інсбруку. Пояснює, що так зручніше, бо їхати з України через Польщу – це довше і не завжди по добрій дорозі: «Ціль цієї поїздки – більше враження, ніж кількість кілометрів. З таким успіхом накатувати кілометри могли й після роботи».
Каже, бюджет поїздки умовно поділили на кілька категорій. Значна частина грошей у Юрія пішла на саме спорядження, аби воно було максимально легким і зручним – кожен зайвий грам є важливим.
«Я купив новий каремат, спальник. Найдорожча частина спорядження – сумки на велосипед, – говорить Сивак. – Друга частина витрат – добирання до Чехії і назад в Україну. Їхали машиною. Аби доправити ровери, укомплектували автівку фаркопом, велокріпленнями. Ще одна частина – внутрішнє добирання. Бюджет самої поїздки дуже малий. На 15 днів разом з квитками з Праги до Мюнхена і з Інсбрука до Праги пішло не більше 250 євро».
Каже, за поїздку загальний набір висоти був 13 200 метрів, а найбільше за один день проїхали 118 км. Але виснажилися не так фізично, як психологічно. Після Мілану двом учасникам довелося зійти з поїздки і повернутися додому. Тож до Інсбрука дісталося лише троє.
«Два тижні жили в наметах. Милися щодня у водоймах чи похідному душі. Тому вода була завжди холодною. А ще хотілося домашньої їжі, – розповідає Юрій Сивак. – Мені найважче було щовечора в кінці дистанції шукати місце для табору. Доводилося долати і по 10 км додатково. Бо в Європі немає такого, що спиш, де заманеться».
Читайте також: Маври, королі, Ґауді – Іспанія за тиждень (ФОТО)
Під намети шукали зелені зони. На свій страх і ризик доводилося ночувати і на приватних територіях. Але проблем не виникало жодних.
«Ми думали, що в Європі з цим суворо, і якщо розбитися у місці не для кемпінгу, то буде поліція, штраф і суд. Але швейцарець пояснив нам, що людям байдуже, якщо не смітити і не шуміти. Тоді нас навіть не помітять, – каже Сивак. – Було таке, що ніч застала у Ліхтенштейні, і ми заночували у денному кемпінгу. До нас підійшов чоловік і сказав, що тут намети ставити не можна. Ми пояснили, що змушені були заночувати, але вже збираємося їхати. На це він відповів, що все «ок» і що можемо збиратися, скільки треба. Мовляв, це не проблема, якщо не залишатися на цілий день. Потім вже зрозуміли, що це був полісмен. Він був дуже привітним».
Ще одна складність – щоранку збирати речі. В сумі кожен мав сумки до 20 кг. Усі речі Сивак умовно розділяє на чотири категорії. Перша – їжа. У подорож усі брали по 30 порцій субліматів на два прийоми їжі в день. Решту докуповували. Друга – речі для сну. Третя – додаткові комплектуючі для ремонту в дорозі, які так і не знадобилися. А четверта – одяг для поїздки і відпочинку.
«Речі для їзди усі синтетичні, щоб легкі, швидко сохли і виводили піт. Та коли цілий день їдеш у синтетиці, то ввечері вже хочеться щось бавовняне одягнути, – говорить Юрій Сивак. – Воду за весь час майже не купували. Може раз якусь мінералку. Набирали у фонтанчиках – доступ до води є і в містах, і в селищах».
Абсолютна свобода
З велосипедами хлопці не розлучалися зовсім – на них було все спорядження і залишати їх на стоянках не було сенсу. Заходили з роверами у приміщення, великі торгові центри – ніхто навіть не звертав уваги.
«Багато європейців катаються на велосипедах. В основному по двоє-троє. Кілька разів одиночок зустрічали, – каже Сивак. – Люди підтримували нас, особливо коли дізнавалися, що ми – з України. А на перевалі в Альпах навіть аплодували. Я не бачив, щоб ще хтось виїхав на гору ровером».
Каже, 70 % шляху їхали велодоріжками. По маршруту їх вів спеціальний мобільний додаток, тож доводилося стежити, аби телефон не розряджався. Двічі відхилялися від маршруту – коли заїжджали в Мілан і у Верону.
«Майже всім запам’яталася Верона – вона дуже красива і дихає історією. Таке враження, що ще позавчора на її головній площі вішали відьом. Цивілізація майже не вплинула, – розповідає Сивак. – А якщо говорити за країну загалом, то найбільше вразила Швейцарія. Кожне селище – як з обкладинки журналу. Якщо ти архітектор, дизайнер, проектант чи просто творча особистість, треба їхати в Швейцарію набиратися досвіду – там усе нереально гарне та ідеально пропрацьоване».
Читайте також: Пустеля єднає людей. Як франківці на Burning Man фестивалили (ФОТО)
Каже, така веломандрівка не схожа на жодні туристичні поїздки – за 15 днів перезавантажився, відпочив, отримав купу вражень. І вже готується до експедиції наступного року.
«Це зовсім інша подорож – ти не знаєш, де сьогодні заночуєш, що побачиш, кого зустрінеш. Це абсолютна свобода і ти відчуваєш її кожної хвилини, – говорить Сивак. – Я дуже хочу проїхати всю Францію. Хлопцям більш цікава Іспанія і Португалія. Якщо будуть охочі приєднатися, то ми відкриті».
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.