Для громадської діячки, депутатки облради Євгенії Бардяк волонтерство у війні – новий виклик. Нині вона разом зі своєю ГО «Молода Просвіта Прикарпаття» передає на передову і гуманітарку для цивільних, і допомогу військовим. Каже, внесок кожного, незалежно від розміру, нині є неоціненним. Особливо, якщо все робити прозоро та щиро.
Євгенія Бардяк розповіла «Репортеру» про волонтерство, його переваги й мінуси, ризики зловживань, а ще – як волонтерити без шкоди для себе та інших.
Все вирішили запити
Женю, з чого все почалося для тебе?
Я включилася не одразу. В перші дні перемогли страх і бажання убезпечити себе й свою родину. Моє волонтерство трапилося як відповідь на звернення інших людей. Одним із перших був запит на каски і бронежилети для франківської тероборони. Наступним – на тепловізори.
Маю багато давніх зв’язків за кордоном, тому одразу взялася писати листи усім друзям і колегам. Просила допомогти купити амуніцію. Одні відмовляли, казали, що на купівлю військового оснащення потрібен спецдозвіл, інші писали, дайте рахунок, ми перекажемо гроші.
Мій однокласник Микола Головко живе у США, одразу перекинув 1000 доларів. Друг мого чоловіка Андрій Лундяк працює у Польщі – дав 400 доларів. Подруга з Англії, з якою ми вчились у Страсбурзі, – 250 фунтів.
До теми:
З молитвою й без консервантів. Як у франківському медуніверситеті готують мазі для бійців (ФОТО)
Аби купити тепловізор, консультувалася з дівчатами, чиї чоловіки воюють з 2014 року. Бо я тоді ні в чому не орієнтувалася. Це вже зараз знаю усі назви, параметри, призначення і що, де діставати. Мій давній знайомий хірург Ярослав Роспопа, який живе та працює в Англії, знайшов оптимальний тепловізор за ціною та якістю. Він теж волонтерить там. Ми спрацювалися. Пізніше він не раз передавав мені і турнікети, і гемостатичні бандажі, і тканину для підсумків та інше.
Ні інструкцій, ні рекомендацій, як депутатка облради, я не отримувала. Ніхто з органів влади з нами не контактував, жодного координаційного повідомлення не надходило. Тому я взяла на себе відповідальність і почала діяти як громадська діячка. Я маю понад 20 років такого досвіду. Вирішила збирати гроші. Перш за все, на тепловізори, яких катастрофічно не вистачало.
Гроші зібрати було легко?
На збір коштів я виділила два дні. І за пів доби зібрала на один тепловізор. Коли моє повідомлення поширили на телеграм-каналі «Курс», за годину надійшло коштів ще на один. Ми купили аж два прилади. З Англії їх передали люди, які везли машини на фронт. У мене був запит від командира 10 гірсько-штурмової бригади. Їм і віддала все через акти прийому-передачі. Нині я знаю, в чиїх руках ті тепловізори. Служать на передовій.
Тоді ж я зареєструвалася у податковій як волонтерка, що збирає кошти. Аби пізніше з цих пожертв не сплачувати податок, який може становити 20 % від зібраної суми.
Коли збираю гроші, то фіксую усі витрати. Лінк на звіт є у публічному просторі, тож будь-хто може з ним ознайомитися на моїй сторінці у фейсбук. Усі фінансові документи рано чи пізно будуть доступні. Чому пізно, бо звітність потребує часу, аби зосередитися і все записати. Адже, крім волонтерства, я маю ще роботу – викладаю в медуніверситеті, працюю над різними проєктами. Наприклад, зараз забезпечуємо побутовою технікою прихистки для ВПО. Разом з тим прозора звітність – це дуже важливо. Це про довіру.
Щоразу – новий виклик
Як активістка ти закриваєш запити з фронту, а через ГО «Молода Просвіта» займаєшся гуманітарною допомогою?
Саме так. Ми, як громадська організація, не працюємо з військовими. Наше завдання на сьогодні – забезпечити гуманітарною допомогою цивільне населення. А як волонтерка, я працюю також і з військовими. Маю багато контактів тих, хто ці вісім років – на Донбасі. Їм і допомагаю. Усі ці зв’язки з’явилися якось самі собою.
Одного разу через телеграм-групу прийшов запит від хлопців. У березні вся увага була прикута до Києва, Ірпеня, Бучі, Харкова, Чернігова. Про Донбас майже не говорили. Тому я хвилювалася, що на той запит ніхто не зверне уваги, почала збирати вантаж. Там була їжа, амуніція, інші потрібні речі – загалом назбирала 2 тонни. Хлопці розказали про нас іншим підрозділам, і так ми почали працювати з кількома контактами.
Читайте також:
Shuflia для війська та Європи. Як франківська мануфактура працює в нових умовах (ФОТО)
Спочатку я думала, що буду займатися лише тепловізорами, турнікетами й бандажами. Але почали з’являтися запити на електрогенератори, квадрокоптери. Недавно отримала на броньований медичний автомобіль. Щоразу це виклик.
В кінці грудня минулого року наша ГО будувала спортивний майданчик на Рожнятівщині у рамках проєкту. Я думала, що складнішого завдання в мене не буде. Адже там і тендер, і будівельники, і складна документація. Та коли почалися історії з пошуком обмундирування, прийомом гуманітарки з-за кордону, пошук шляхів, аби усе передавати на передову під обстрілами – це виявилося ще складнішим. Зараз, звичайно, я, як і більшість, адаптувалася. Маємо налагоджені контакти з волонтерами у гарячих точках, є склади в інших областях, аби перетримати транзитні вантажі, поки не знайдеться машина на фронт.
Волонтерство – це завжди про фізичну допомогу?
У березні ще було важко зорієнтуватися, де найбільше треба допомагати. Здавалося, що все у вогні. Тоді ж до мене звернулися рідні військового, тіло якого залишилося в окупованому Херсоні. Мої знайомі активісти з Херсону намагалися допомогти, але був тільки один варіант – ховати там. Я почала писати листи всім своїм контактам в ОБСЄ, ООН і Червоному Хресті. Деякі з ОБСЄ зреагували, але фізично допомогти не змогли. Проте такий розголос має значення. Це привертає увагу до проблеми.
Уже після того, як мої колежанки змогли виїхати з Херсону після двох місяців перебування в окупації, ми в Івано-Франківську організували з ними пресконференцію, аби тримати ситуацію на порядку денному в публічному просторі. Перед тим проводили публічну зустріч з коаліцією з Донеччини «На лінії зіткнення».
Волонтерство, насправді, має різні прояви: хтось надає юридичні консультації pro bono, інші роздають гуманітарну допомогу, підвозять когось, надають житло. Це може бути що завгодно.
Все вирішують контакти
Як організовуєш збір гуманітарки?
На початку збирала усе від франківців. Ми мали постійну локацію у «Ваґабундо». Оголошували про збір через телеграм-канали місцевих видань. Люди усе зносили або кидали гроші на картку. Чого бракувало, я купувала сама. Як правило, то були цигарки – вони дорогі, але хлопцям потрібні.
Один вантаж – це хоча б 1,5-2 тонни, бо менше відправляти у таку складну дорогу невигідно. На це йде багато зусиль, енергії й до двох тижнів часу. У доставці вантажів на передову як для військових, так і для цивільних є багато етапів. І на кожному, як правило, незнайомі люди. Принаймні, так було, коли ми тільки починали. Когось я знала заочно або чула про них від колег, інших порекомендували такі ж волонтери – теж незнайомі мені люди. Були серед них і знайомі чи друзі. Усе будувалося на трьох основних чинниках: партнерські зв’язки, що були до війни, вміння діяти у критичних ситуаціях і найголовніше – людська довіра.
Зі складом нам допомогла обласна влада. Не знаю навіть звідки, але у нас зараз постійно є поповнення речей. Щось знайомі передавали з-за кордону, чимось ділилися благодійні організації. Тепер свої залишки віддають ініціативи, які згортають волонтерську діяльність. Нині кількість гумвантажів і волонтерська залученість йдуть на спад. Але так є завжди. Люди виснажуються. Навіть військові на передовій ходять у ротацію, аби відновити сили.
Ти працюєш сама чи хтось допомагає?
На початку березня на мій заклик про збір допомоги на Харків, відгукнулося багато людей. З частиною з них ми згодом об’єдналися у волонтерську ініціативу. Більшість були з Києва – кожен зі своїм досвідом і баченням. Пізніше я приєдналася до телеграм-спільноти «Фізична допомога Івано-Франківськ», яка реально дуже добре працює. Ми в результаті сформували свою групу постійних волонтерів, з якими досі працюємо в нашому гуманітарному хабі. Адже роботи дуже багато. Від сортування отриманого, до адресної видачі у різних районах області. Бо якусь частину ми відправляємо далі, а якусь роздаємо переселенцям тут.
Аби допомога не йшла в смітник
На що сьогодні найбільший запит?
Серед військових, як і раніше: форма, взуття, аптечки, ліки – те, що швидко використовується і зношується. Запити по тепловізорах, квадрокоптерах теж є, але не так часто, як на початку. Зараз, бачу, усім потрібні авто. Машинами я не займаюся. Це ніша інших. За потреби перенаправляю чи сама звертаюся до них.
Для ВПО високим залишається запит на продукти харчування, засоби гігієни, сезонне взуття, текстиль. Точно достатньо дитячого харчування та підгузків. У громадах нам кажуть, що таке везти не треба, бо цього є вдосталь. На адресних роздачах «дитяче» майже не розходиться. Декотрі люди з маленькими дітьми поїхали за кордон, велика частина уже повернулася у Київ, Чернігів. Загалом кількість ВПО зменшилася у порівнянні з березнем-квітнем.
Крім дрібної гуманітарної допомоги, люди сьогодні потребують житла, побутової техніки, можливості заробляти гроші.
Як розподіляєте отримане?
У березні було дуже багато вантажів в Україну, місцеві теж усе приносили, бо це давало відчуття наближення перемоги. Коли надходжень менше, то роздавати треба зважено й адресно, я так думаю. Тому ми самі розвозимо у громади, особливо сільські, бо туди рідше доїжджають донори й різні організації.
Процес надходження допомоги від донора до людини тривалий. Поки усе доїде, поки постоїть на складах, очікуючи на того, хто візьметься адресно роздавати, то, буває, термін придатності виходить. Тоді що залишається? Смітник.
Читайте також:
У пам’ять про маму. Як лікарка з Бучі у Франківську рятує тих, хто «нікому не потрібен»
Ми теж у вантажах бувало отримували протерміновані продукти й ліки. Оскільки я дотримуюся принципу «нуль відходів», то і в нашому гуманітарному хабі так само. Наприклад, дитячі каші і молоко йдуть тваринам. Інші відходи, у тому числі різна упаковка – або на переробку, або надсилаємо на утилізацію в Київ на «Україна без сміття». Перебраний і непридатний одяг – теж туди. За це платимо з коштів, які нам скидають благодійники.
Одного разу ми отримали навіть хутряні шкірки тварин. Їх віддали у драмтеатр на реквізит. Часто люди з-за кордону просто скидали те, що вже самим не потрібне – різний одяг, взуття, а ще багато дезинфікуючих засобів, масок, латексних рукавичок – тобто постковідні залишки. Такого вдосталь було не тільки у нас.
Інших волонтерів та хаби закликаємо ретельно ставитися до відходів. Адже ця війна нам принесла дуже багато сміття та забруднення. Наслідки будуть переслідувати нас роками.
Під обстрілами людям не до фото
Трапляються історії, коли гуманітарний вантаж переполовинюють по дорозі. У вас таке було?
Зі слів благодійників знаю, що один вантаж містив павербанки, наприклад. Але у результаті до нас дійшли пакунки без них. Можливо, їх відправили хлопцям на передову. Там це важливіше, ніж у тилу.
До теми:
Мийте руки до і після. Як не стати жертвою ворожої пропаганди
З доставками на схід не раз траплялися казуси. До Дніпра добре доїжджало завдяки Укрзалізниці. Вони, до речі, дуже допомагали у найгарячіший період.
А от далі починалися пригоди. То одні волонтери вивантажували не тим волонтерам, то забирали собі те, що призначалося для інших. Ми ж за одне відправлення надсилаємо кільком отримувачам. Іноді вони в одній області, але в різних керунках. Знаходилися й інші люди, які допомагали усе улагоджувати. Чесно кажучи, роздавати гуманітарку в Івано-Франківську – це легко. А надсилати на лінію вогню – це і довго, і емоційно виснажливо. Поки вантаж не дійде, я у постійному стресі. Потім видихаю і починаю спочатку: збір, формування, надсилання, звіт.
Волонтерський підпис «зробіть фотозвіт, бо мене кончать» вже став мемом. А ти фотозвіти отримуєш?
Фотозвіти ні від мене, ні від інших волонтерів не залежать. Ми тут в тилу ніколи не зможемо зрозуміти, що таке – перебувати під обстрілами. Тому якщо ми відправляємо в гарячі точки, то фотозвіту може й не бути. Правда, в мене поки такого не траплялося. Усі розуміють, що сьогодні фото – це єдине, що є звітом за витрачені сотні й тисячі доларів.
Мала випадок, коли активісти з Краматорська, з ініціативи «Поруч АТО», відвезли наш вантаж із дитячим харчуванням в Лиман і кажуть: фотозвіт буде, коли люди вийдуть з підвалів. Там уже тоді були обстріли, не до звітів. Правда, згодом таки прислали. Я це дуже оцінила. А по тепловізорах, які передали, то місяць чекали, поки людина вийшла з усіх позицій і зробила фото.
А от фінансовий звіт, вважаю, треба мати. Це залежить від тих, хто збирає та витрачає кошти. Я прийняла рішення, що звітую публічно за всі отримані гроші. Тому що це моя репутація. Бо хто зараз може назбирувати пожертви? Той, кому довіряють.
Які плюси та мінуси волонтерства?
Волонтерство дає свою сатисфакцію кожному. Це – допомога країні, відчуття залученості, вклад у перемогу, власна репутація й перспектива. Наприклад, ми через волонтерство шукаємо собі працівників в організацію, донори ведуть з нами перемовини про співпрацю, бо бачать, що ми працюємо.
Під час волонтерства я зрозуміла цінність міжнародних зв’язків, знання мови. Взаємодія, яка була до війни, зараз дуже допомагає. І сьогодні напрацьована за роки репутація дає свої результати. Адже один день 24 лютого нікого раптово не змінив, тільки підкреслив, хто є хто. Відповідальні, професійні не перестали бути такими, а корисливі й далі шукають у всьому своєї вигоди. Суспільство, звичайно, трансформується, але це тривалий процес.
Читайте також:
Журналісти на війні. Як франківці з радіо, газети і ТБ захищають країну
З мінусів – вигорання. Я одразу зазначила, що волонтеритиму тільки до 20 червня, аби країна та посадовці адаптувалися до нових умов, налагодили усі процеси. Глобальні потреби має закривати держава. Чотирьох місяців мого постійного включення, думаю, достатньо. Також викристалізувалися професійні волонтерські організації, працюють великі благодійні фонди. Менші волонтерські ініціативи теж мають право на життя. Ідеально, аби у кожного підрозділу був свій волонтер. Бо шкарпетки, білизну, цигарки, шоколадки, дитячі малюнки теж треба, аби хтось передавав.
З іншого боку, я вже маю напрацьовані контакти, кому надсилати й звідки брати. Тому періодично продовжуватиму допомагати, як робила це і до 24 лютого.
Зараз «Молода Просвіта Прикарпаття» виконує проєкт із забезпечення побутовою технікою місць комплексного проживання ВПО в області. Далі плануємо займатися стратегічними напрямками. Мене, як і до загострення війни, цікавить системна робота задля розвитку України.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.