Нині Стефурак має отару на 200 овець власної породи – вагою від 150 кг, з тонкорунною вовною, м’ясом без ланоліну – без специфічного запаху, який гуцули називають «лоєм».
Два роки тому Печеніжинська громада подала на розгляд Державного фонду регіонального розвитку проект з вівчарства вартістю в 2 млн грн. За них 30 сімей отримали б по 60 овець, аби випасати на власних наділах. Так в громаді планували запустити багато малих бізнесів водночас. У громаді кажуть, що за правильної роботи і співпраці цей проект міг давати 10 тис доларів на рік. Ідея пройшла регіональну комісію, але з Києва його завернули. Тим часом відродити вівчарство у громаді взявся Василь Стефурак родом із села Молодятина.
Він зайнявся вівчарством шість років тому. Каже, тоді поставив собі за мету вивести породу, яка б давала м’ясо, молоко і була витривалою до місцевого клімату. Починав з чотирьох овець і барана. Завозив баранів з Австрії, Німеччини. Останні барани, які купував – остфризька порода – вівці, що дають по п’ять літрів молока.
«Якщо колись вівці тримали на вовну, то нині – на м’ясо, – розповідає Василь Стефурак. – Я виводив таку породу, щоб була і вовна, бо гуцулам ліжники треба робити. А ще, щоб були живучі, родили двічі на рік і швидко росли. Для цього я закуповував майже 15 різних порід маточного поголів’я – австрійські, німецькі, середньо-азіатські породи. Спочатку взяв 10 баранів різних порід. Закрив у свій сад на зиму і методом відбору до весни було чотири. Тих, що слабли, – дорізав. Так дивився, яка порода годна вижити. Потім вже з цих гібридів виводив. У мене були великі втрати і я свідомо на них йшов».
Нині Стефурак має отару на 200 овець власної породи – вагою від 150 кг, з тонкорунною вовною, м’ясом без ланоліну – без специфічного запаху, який гуцули називають «лоєм». Каже, для цього довелося вкласти купу часу, грошей і зусиль. Усе робив сам, вчився лікувати їх хвороби. Тепер активно працює над молочністю. Оскільки ці вівці родять двічі на рік по 2-3 ягнят, їм потрібно більше молока – 5 л на 1 кг приросту.
До теми: Печеніжинська ОТГ виграла мільйон на розвиток громади (ФОТО, ВІДЕО)
Нещодавно Василь Стефурак зареєстрував і очолив обласну асоціацію вівчарів. Допомагає охочим розводити вівці не лише в громаді, а й на Франківщині та сусідніх областях – Закарпатській, Львівській і Чернівецькій. Переконаний, важливо розвивати саме сімейне фермерство, бо жоден найманий працівник не працюватиме так, як сім’я.
«Я маю ціль відновити на своєму прикладі традиційне вівчарство, але щоб воно давало в рази більший коефіцієнт корисної дії, – говорить фермер. – Ті барани, що в них нині є, важать по 40 кг. Я даю гуцулам своїх баранів за символічні 100 доларів. Якщо людина старається і щось робить, можу барана виміняти. Це така моя підтримка вівчарства. Людина, яка заплатить ці гроші, і прививку зробить і дивитиметься за тим. Даш задурно – не будуть дивитися».
Пояснює, люди, які тримають вдома овець, не мають можливості закупити якісне поголів’я. За його словами, хороший плідний баран коштує мінімум тисячу доларів. І немає гарантії, чи він виживе в суворих умовах полонини. А Василеві барани вже перевірені.
«Не може селянин з горів за такі гроші купити собі барана, – говорить Василь Стефурак. – Я роздав більше 20 баранів по горах, спеціально їду і слідкую за тим. Мою породу можна сміливо давати гуцулам на полонини – Яворів, Корчів».
Каже, вирощувати баранів на забій – не вигідно. Бо кілограм туші коштує – 150 кг. Тож в майбутньому за досвідом австрійського колеги планує запустити виробництво м’ясних виробів та молочних продуктів. Бо переконаний – з ферми має виходити готовий продукт.
«На запуск сучасної європейської ферми на 500-1000 голів треба буде від 500 тис до 1 млн євро. То скільки тисяч років мені треба, щоби це відбити? – нарікає Стефурак. – А в Австрії сімейна ферма на 200 голів має в рік 100 тис євро доходу. І в них немає півфабрикату – з ферми продукт виходить з цінником і брендом. За 40 хв одна людина доїть 200 кіз, які дають тонну молока. Якщо фермер хоче працювати, держава сприяє. Я за весь час не отримав нічого».
Comments are closed.