П’ятий рік війни. Кожного дня отримуємо звістки про загиблих. Дружини героїв потребують підтримки. Як впоратися із втратою близької людини, як повернутися до повноцінного життя та дозволити собі бути щасливим – психологи Центру підтримки сім’ї вже другий рік працюють із сім’ями загиблих учасників АТО. Центрі підтримки сім’ї діє на базі франківського Карітасу.
Два роки тому…
В останній вечір вони розмовляли до одинадцятої години. Телефоном. То був січень. У чоловіка вже замерзли руки від холоду. Побажали один одному «спокійної ночі», закінчили розмову. Тоді вона востаннє чула його голос. З тих пір минуло два роки.
«У той вечір було сказано стільки, скільки я не чула за 24 роки спільного життя, – розповідає Ірина, дружина загиблого воїна АТО Віталія Сенюка, – розповідав, як я потрібна йому, казав, що дуже любить. То було 13 січня – день, коли ми розписалися».
А наступного дня жінка дізналася, що чоловіка вже немає. Це сталося о третій годині дня. На Луганщині у селі Новоолександрівка Попаснянського району. Чоловік був начальником розвідки батальйону 24 окремої механізованої бригади. Вертався із завдання разом з водієм. У їхній джип влучила протитанкова ракета. Водія вибуховою хвилею викинуло з авто. Він залишився живим. Ракета влучила з боку пасажира, Віталій загинув на місці. Йому було 45. Без батька залишилося троє дітей.
«Хто я без нього?»
Центр підтримки сім’ї франківського Карітасу Ірина Сенюк відвідує вже понад рік. На зустрічі з психологом приходить разом з молодшим сином, 11-річним Іллею. Відвідують групові консультації психолога. Жінка зізнається, що її досі переслідує страх втратити ще когось з близьких.
«Переживаю дуже за доньку, коли вона затримується допізна на роботі, хвилююся за молодшого сина, йому – 11, складний вік, ще ніби й дитина, але вже дуже дорослий, – говорить Ірина, – консультації психолога допомагають мені впоратися з надмірною тривожністю».
У Центрі підтримки сім’ї працюють два психологи – Валерія Худзіцька та Олександр Савчин.
«Коли людина у своєму житті зіштовхується із ситуацією втрати, а тим більше, якщо це дорога серцю людина, то дуже часто людина втрачає зв’язок між минулим та майбутнім, – пояснює психолог Валерія Худзіцька. – Вона не бачить можливості будувати плани на майбутнє. І завдання психолога – допомогти людині зрозуміти, як далі жити».
По-перше, психолог допомагає людині, а в цій ситуації – жінці, усвідомити своє право на повноцінне життя після загибелі чоловіка. Позбутися почуття провини та сорому, якщо людина радіє та щаслива. Зрозуміти, що в ніякому разі цим вона не осоромить пам’ять чоловіка чи сина.
По-друге, часто дружини загиблих учасників АТО не вірять у власні сили і задаються питанням: « Що я буду робити без нього? Хто я без нього?». Психолог допомагає жінці побачити свої власні сильні сторони, свої здібності, вміння та таланти.
По-третє, як би у це не вірилося, потім стане легше. Час все-таки лікує.
А поки кожен член родини героя вчиться жити без годувальника – дружина без чоловіка, діти без тата. День за днем. І це непросто, зізнається Ірина. Старший син бачив понівечене тіло батька на власні очі, бо разом з волонтерами перевозили тіло додому. А молодший досі запитує у мами: «Чому Бог забрав у нас тата? У всіх є тато, а в мене нема». Ірина відповідає: «На все воля Божа». Жінка працює в церкві соціальним працівником. Молодший син ходить у недільну школу. Віра в Бога допомогла Ірині прийняти те, що сталося, а робота психологів – знайти сили жити далі. Для дітей психологи проводять арт-терапевтичні заняття, майстер-класи, рольові ігри та організовують перегляди мультфільмів з обговоренням.
Не однією психологічною допомогою
«У самій назві Центру вже є ключове слово, що несе зміст нашої діяльності – це підтримати, – говорить виконавчий директор франківського Карітасу Наталя Козакевич, – підтримати та допомогти людині порадами, аби в подальшому вона могла вже сама впоратися з життєвими труднощами».
Окрім психологічної допомоги, у Центрі підтримки сім’ї влаштовують дозвілля для родин загиблих АТО – відвідують святі місця, зоопарк, аквапарк. Для жінок влаштовують різноманітні зустрічі та майстер-класи. Родинам видають продуктові набори, дітям – сертифікати на придбання канцтоварів. Допомога фінансується Міжнародної благодійною організацією CNEWA Canada.
Проект співфінансовано в рамках Програми співпраці у сфері розвитку «Польська допомога» Міністерства закордонних справ Республіки Польща.
