Володимир Кривенко: «Лікарі розуміють небезпеку. Але страху нема»

У самому епіцентрі нинішніх подій у Києві опинилися медики-волонтери, ті люди, для яких клятва Гіппократа не порожній звук. Один із них – франківчанин Володимир Кривенко, лікар-травматолог з міської лікарні на Матейки. Про життя «революційних» лікарів ми розпитували його телефоном, у понеділок, 27 січня, в період нестійкого затишшя.

– Пане Володимире, де ви зараз?

– На складі медпункту в Жовтневому палаці.

– Як настрої у людей, особливо після нічних погроз міністра Лукаш про введення надзвичайного стану?

– Люди на це вже не звертають уваги, вони хочуть, аби це швидше закінчилося й готові зробити для того все. На мою думку, ці вбивства, що сталися… влада просто не розуміє менталітету Західної України. Вони думали, що всі настрашаться і революція закінчиться. Але люди почали з’їжджатися ще більше. І що більше вони роблять нам зла, то більше людей приїжджає. Тобто влада зараз навіть не знає, що робити – то моя думка. Людей дуже багато, вони налаш­товані віддати життя, аби добитися того, за що ми почали цю революцію.

– Ви давно в Києві?

– Від початку грудня. Але двічі їздив додому – перед Новим роком і на Різдво.

– Рідні що кажуть?

– Аби їхав додому, переживають.

– А з роботою як?

– З роботою мені легко, бо я ургентний травматолог. Є в мене 4-5 чергувань на місяць, і це не проблема. Можу чергування віддати комусь, аби я міг чергувати в інший день. Але навіть якби були якісь питання, то взяв би відпустку за свій рахунок.

– Люди приходять по допомогу й під час затишшя?

– Так, переважно зараз ми заліковуємо травми, отримані під час останніх сутичок – тобто робимо перев’язки і так далі. Приходять і з застудою, ГРВІ, ларингітами.

– Ви бачили бойові травми, на вашу думку, від чого вони?

– Я був в епіцентрі подій тоді (22 грудня – Авт.) на Грушевського – у медпункті. Бо якщо є якась небезпека, то ми йдемо туди. Був там, коли затягували в медпункт другого вбитого хлопця. Потім говорив з міліціонером, який веде слідство, бо ми лікарі проходимо у цій справі як свідки. Він мені сказав, що це була травматична зброя. В принципі з такої зброї можливо вбити з близької відстані. Але настільки точним був постріл – у ділянку серця, що це дійсно працював снайпер.

– Це ви говорите про білоруса Михайла Жизневського…

– Я навіть не знаю, як його звати, бо ми тут телевізора не маємо. І на той момент у нього не було при собі документів.

– То як дізнаєтеся, що взагалі робиться в країні?

– Деколи виходимо у штаб, дивимося там новини. А так, то в нас і не має дуже часу. Якщо є трохи, то стараємося поспати.

– В якому режимі працюєте?

– Зараз – у спокійному. Наш режим залежить від подій, які відбуваються. Знаєте, як би дивно це не звучало, але до цих подій на Грушевського нам було важче. Зараз ми медикаментами забезпечені настільки, що навіть не знаємо, де їх складати. Але, на жаль, це через те, що були смерті. Люди дуже активізувалися. Ми розгорнули у Жовтневому палаці хірургію, реанімацію, травматологію. У нас є все для реанімування хворих, є дефібрилятори, кардіографи, раніше в нас цього не було.

– Це все привезли люди?

– Так, у «Фейсбуці» пишуть, що нам треба, і люди привозять. От, бронежилети вчора привезли для медиків. Зараз усі дуже мобілізувалися та, зрозуміло, що вже не бояться нічого.

– На Грушевського було багато поранених?

– Дуже багато, й не всі потрапляли до нас, багатьох одразу забирала швидка. Особисто я був присутній, коли вірменин був на столі й міліціонери проводили слідчі дії. В нього було три кульові поранення – в ділянку лівої легені, в сонну артерію й у ділянку голови. Білорус – точно в серце. Це було дві смерті й дуже багато поранених. Розумієте, вони скотчем примотують до світло-шумових гранат дрібні болти, залізні кульки, й коли гранату розриває, то вона травмує багато людей.

– Медики йдуть в гарячі точки?

– Є сформовані мобільні бригади, вони під час подій 22 числа доставляли нам хворих. Ми були в медпункті на Грушевського, десь за 50 метрів до барикад. До речі, зараз уже там відкрили інший медпункт, трохи далі, бо той розгромив «Беркут». Якраз уже «Беркут» стукав у вікна, а ми евакуйовувалися через задній хід.

– Жінки серед вас є?

– Багато. Вони також нічого не бояться.

– Серед медиків є постраждалі?

– Так. І я, коли говорив з журналістами центральних каналів, то звертався до міліції з тим, що навіть у нацистській Німеччині не застосовували сили до медиків. А в нас постраждали найбільше якраз ті мобільні бригади. Також – одна лікарка, яка не встигла вийти, і хворий, який лежав, і ми не могли його евакуювати. У нього були пошкоджені зв’язки, з його слів, коли ми вже потім його забирали, його вдарили ще раз по тій же нозі та викинули на вулицю.

– А з лікаркою що?

– Її теж вдарили. Вони не дивляться – лікарі чи ні, є червоний хрест чи нема. Їм усе одно. І тому я ще більше ціную тих лікарів, які тут є, адже вони розуміють, що небезпека одна на всіх.

– Прикарпатців часто зустрічаєте?

– Так, переважно всі з Івано-Франківської області, які їдуть цими автобусами, що зорганізовані на кошти людей, потрапляють у Жовтневий палац. Звісно, спілкуємося, приходять, розказують про події. Погано, що інформації не вистачає, бо бракує часу й таке інше. Але нічого. Прорвемося.

– Ви сказали, що лікарі проходять як свідки у справах загиблих. Міліція як поводиться?

– Скажу більше, коли констатовували смерть вірменина, то міліція була у медпункті. В той час прорвався «Беркут» і міліція сама почала кричати: «Заблокуйте двері!». Вони самі боялися тих «беркутів». Правда, тоді «Беркут» швидко відступив, але з медпункту зняли прапор Червоного хреста. А коли вже вдруге пішли в наступ, то наш медпункт фактично розгромили.

– Банальне питання – доки будете у Києві?

– До перемоги.