Проект «Без броні» запустив ініціативу «Шлях до себе», що збирає історії відновлення ветеранів АТО.
Організатори проекту запрошують учасників бойових дій розповісти історію своєї адаптації, зайшовши у розділ «Шлях до себе» на сайті проекту «Без броні» до 20-го січня та заповнити форму питальника, пише УП.
Зібраний досвід тих, хто вже пройшов етап відновлення після пережитих подій, може допомогти тисячам ветеранів, які власними силами захочуть повернутися до звичного життя.
Учасники бойових дій уже розповіли кілька історій.
Художник
Доброволець 79-ї ОАЕМБр Анатолій Обелець ділиться:
«Повернувшись додому я відчував синдром «повернення з війни»: ніякої перспективи отримати робоче місце не було, та виникало бажання послати усіх до дідька… Але я взяв себе в руки, обтрусився, як той птах «Фенікс» (до речі, таку назву мав мій підрозділ), та почав жити далі.
Як не парадоксально, але саме «краса врятувала світ». Я став професійно займатися художньою творчістю, яка до війни була моїм хобі. Вже за рік мої роботи купували в Канаді, Ізраїлі, Австралії… У Львові відбулася моя персональна виставка у галереї «Вишинської». А деякі свої роботи я віддаю частково на лікування та допомогу бійцям АТО», – розповідає Обелець.
Письменник
«Вивчаючи історію нашої новітньої війни, її причини й хід, я зрозумів глобальність проблем, що повстали перед країною, і почав значно критичніше дивитись на світ, – розповідає військовий Юрій«Сколопендра»Руденко, який в АТО написав книгу.
Вже в армії, я наново зрозумів свій потенціал, і сильно розширив межі своїх можливостей, навчився бути чесним перед собою і людьми, не соромитись власних почуттів і розуміти чужих людей, зокрема мотиви їх дій. В АТО я написав книгу про події 2014 року. Власне про друзів, які були в складі ЗСУ та добровольчих батальйонах. Поклавши їх історії в художню «обкладинку» я зробив книгу легкою до сприяння людям, що не мають відношення до будь-яких збройних формувань. Таким чином вдалося розповісти про героїчні (і не дуже) вчинки окремих людей, пояснити хід війни – на рівні окремого солдата».
Інженер
Кирило Слободянюк до війни працював на посаді провідного інженера в проектному інституті, був членом політичної партії та йшов на вибори до Київради (звідси й позивний «депутат»).
Це все Кирило покинув та пішов на війну. На його думку війна не змінює людей, вона розкриває те, що у них всередині, загострює ті якості, які були закладені протягом життя.
«Повернувшись, я змінив у своєму житті майже все: роботу, відношення до свого життя та людей, які мене оточують. Я змінив роботу, тому що не міг більше працювати в компанії, яка тісно співпрацює з Російською федерацією. Тепер я працюю інженером у Швейцарській компанії, вивчаю німецьку мову… Я є одним із засновників спілки ветеранів АТО Шевченківського району», – ділиться Кирило.
Заробітчанин
Ветеран АТО Едуард Русанов, повернувшись додому з війни вирушив на заробітки до Польщі, де потрапив у «трудовий полон», був вимушений викрасти власні документи у роботодавців та виживати в чужій країні. Однак, врешті-решт зумів стати на ноги, заощадити кошти та здійснити мрію свого батька.
«Зароблені гроші я заощаджував, бо, здійснивши мрію побувати за кордоном, я захотів, щоб ті емоції та красу європейських країн побачив мій батько, який весь час наполегливо працював та жодного разу не був за кордоном. Дочекавшись його демобілізації з АТО (4 хвиля) ми на заощаджені кошти купили 2 квитки до Туреччини», – розповідає Русанов.
Батько
Уродженець Донецької області Артем Лукашук 2 серпня 2014 року отримав осколкове поранення та контузію головного мозку, пройшов тяжкий курс лікування та реабілітації під час якої він зустрів свою дружину, яка восени 2016 подарувала йому сина: «у вересні народилося моє головне щастя в житті, мій маленький десантник… саме завдяки дружині та сину я повернувся до мирного життя і почав жити, а не існувати!».
Comments are closed.