Днями у Карпатах тернопільський спортсмен Сергій Сапіга зустрів ведмедя та ще й пробіг з ним разом деяку відстань.
Про це Сапіга написав ціле колоритне оповідання на своїй сторінці у Facebook, пише Репортер.
Нарешті за 30 років мандрівок я вдруге зустрівся з ведмедем! – пише він. – Давно не бігав треком, який назвав «ведмежа стежка». І от сьогодні вирішив знову пробігтися одним з улюблених своїх треків. Чому одним з улюблених? Тому що я там ще ні разу не зустрічав людей, але один раз зустрівся з ведмедем. Кумедна була зустріч, бо не я тікав від ведмедя а він від мене.
За словами Сергія Сапіги, він вибіг на полонину Псарівка, насолодився зимовими краєвидами на Чорногірський хребет, забіг до лісу. Там було тихо, тільки сніг хрумтів під ногами. Попереду Ума (собака – ред.), без якої він не виходить вибігаю на пробіжки, коди живе у гірській хатині Білий Слон Ґаджина.
Далі – пряма мова:
Люблю бігати вночі, бо це не тільки пригода, а ще й якась магія, містичність і зовсім інший світ. На свіжому снігу по стежці почали зустрічатися різні сліди. Якісь знаю, якісь здогадуюсь, якісь не знаю. Тут лис біг по стежці, от заєць перебігав, це сліди косуль, а це, можливо, великі копита оленя перетнули стежку, мишка перебігала до нірки.
Деякий час взагалі ніяких слідів, і от щось не зрозуміле. Дев’ятий кілометр і це вже після того місця, де я весною зустрів косолапого. Але сліди свіжі і великі, явно не людські. Добіг до струмка і бачу, вода не замерзла, тож слід свіжий, зупинився, пригледівся та розумію, що то точно слід ведмедя.
Нормальна людина, бачучи, що сліди свіжі, явно ведмежі й ведуть вперед, розвернулося б і побігла б назад. Але ж то розумна людина! А тут двоє, я і Ума, які з розумом не дуже. Ну, побіг я далі, Ума позаду, темп збавив, ліхтарик ввімкнув на 500 люменів, батарея свіжа, вистачить надовго. Дістав свисток і повішав на шию, щоб довго не вишпортувати. Дістав ніж про всяк випадок, типу він мені допоможе. Ноги – наше все!
Біжу, думаю, що, може, нормальна людина все ж назад би побігла, але де ж ту нормальну зустріти? А ще думаю, побіжу назад, а воно за мною, прийдеться постійно оглядатися, ну і я – людина, король звірів, то мене потрібно боятись.
Сліди чітко на стежці, обережно пробігаю повороти, хто ж його знає, що вночі за тими поворотами. Дихаю я, дихає Ума, чую, ще хтось дихає голосно. Йо майо! Яке воно велике! Попереду бачу ведмедика, але не такого, як бачив у цих краях, худючого. А то такий, блін, собі ведмедисько. І що я роблю? Та збавляю темп і біжу далі.
Біжу, соплю, соплі течуть по бороді, біжить Ума, сопить позаду, біжить ведмідь і теж добряче сопить. Не свищу, не кричу, Ума не гавкає, ведмідь не ричить. Усі біжать в тишині по стежці. Картина ще та.
Дістав телефон, думаю, може, хоч щось зніму на відео. Але як завжди, фото слідів з спалахом, кінець дня, холод, телефон вирубився. Темп бігу невисокий, десь по 6:30, і тут почався спуск до руїн австрійського туристичного притулку. І я вам можу точно мовити, що ведмеді вниз, особливо по свіженькому сніжку, ну дуже погано біжать, можна навіть сказати, – ковзаються. Темп ще більше впав. А от я у своїх La Sportiva Jackal почувався набагато впевненіше.
Але повернемося до нашого пригодницького трейла. Розумію, якщо вибіжимо всі разом на поляну, то я тоді не знаю, хто вже за ким буде бігати. Ну, і з поля зору ведмедя я також не хочу втрачати, бо, коли бачиш загрозу, то якось легше щось робити. Але все як почалось зненацька, так і скінчилось – на щастя чи мені, чи ведмедю.
Косолапий трейл бігун добіг до дороги і побіг вже не по ній а вниз до річки. І я з Умою повернули на дорогу та прибавили темп. Я так і не зрозумів, чи щось зрозуміла Ума, чи вона просто бігла, але ні разу Ума не гавкнула і не доганяла ведмедя.
І так було весною, коли ми також бігли всі разом з ведмедем. Ми пробігли по дорозі метрів 30 і тільки тоді я почув, як ведмідь добряче рикнув. Чи то матюкнувся, чи то подякував, я не зрозумів. Але тільки тоді Ума зупинилась і подивилася в бік, куди побіг ведмідь.
До того рику я спокійно біг і не було якогось відчуття небезпеки. Але після рику щось подумав, що, може, все таки він король тут у лісі, ну й так добряче мене трухануло, що я файно прискорився і чуть не перечепився через Уму й не розклався на дорозі. Далі я передумав бігти по стежці нічного Чорногірського марафону в бік сироварні, бо щось не дуже хотілося зустрітися знову з «міхаличом», і побіг по дорозі у Бистрець а потім вже по стежці в гірський притулок Білий Слон Ґаджина.
Ось така цікава трапилася пригода. Трек точно буде називатися – «ведмежа стежка».
P.S. Розповів про пригоду в хатині. А от хлопці спитали мене, а з чого ти взяв що то ведмідь? Може то ведмедиця була? Але то вже інша історія буде! Наступного разу спитаюся, хто є хто!
Comments are closed.