13 листопада у світі відзначають Міжнародний день сліпих. Цього дня народився французький педагог Валентин Гаюї, який заснував кілька перших шкіл і підприємств для сліпих. З того часу минуло понад 200 років, але й нині незрячі не можуть вільно навчатися і працювати. Обговорити їхні проблеми зібралися у Франківську саме 13 листопада.
Локація зустрічі – Молодіжна, 54. Нині тут розмістилися одразу кілька організацій інвалідів міста та області. Приміщення на першому поверсі багатоповерхівки у спальному районі назвали «Гармонія». Ремонту тут не було з 10 років, опалення нема, а замість одного з вікон – фанера. Обдерті стіни хоч якось розбавляють картини Романа Бончука.
Приміщення цього року надала міська влада і, напевно, у мерії це вважають досягненням. Заступник міського голови Олександр Левицький каже, люди з інвалідністю приміщення просили роками. От мерія і почула. А ремонт – то вже їх справа.
«Не можна на локальному рівні вирішити всі проблеми, – говорить Левицький. – Навіть це приміщення ми надали на численні звернення громадських організацій. Заявники казали, що всі роботи проведуть самостійно, а тепер, самі бачимо, що їм потрібна допомога. Ми хотіли б, щоб допомагали і меценати, незрячі долучалися самі, тоді долучиться і міський бюджет».
До Міжнародного дня сліпих очільниця громадської організації для незрячих жінок «Біла тростина» Марія Гогільчин зібрала в холодній «Гармонії» слабозорих і незрячих міста та області. А також запросила мера та чиновників.
«Коли я в 17 років почала втрачати зір, то взагалі не знала, як жити, думала, що моє життя вже закінчується. Але це не так, – говорить Гогільчин. – Незрячі можуть навчатися, стають педагогами, науковцями, юристами, доцентами. Ми не хочемо, щоб нас жаліли. Хочемо, щоб розуміли, йшли назустріч, створюючи нормальні умови для гідного життя у своїй країні».
Люди потрохи сходяться. Скаржаться, що добратися непросто. Від вулиці Миру до «Гармонії» веде таке бездоріжжя, що не всі таксисти наважуються їхати. Голова обласної асоціації інвалідів Ганна Гринів каже, чиновники лише обіцяють допомогти:
«Інвалід не може ні проїхати сюди, ні пандусом піднятися. Приміщення нам передали ще в лютому, ми довго шукали меценатів хоча б на матеріали. Частково вдалося зробити косметичний ремонт в двох кімнатах. В одній із них тепер навчаємо сліпому масажу. Зверталися у транспортний відділ, щоб зробили нам під’їзд і пандус. Дорогу перенесли на наступний рік, бо треба багато грошей, а пандус пообіцяли зробити цьогоріч. А вже листопад…».
Каже, хоч у приміщенні холодно, люди з інвалідністю приходять – отримують вживані речі, звертаються зі скаргами, є соціальний холодильник, в який можна приносити харчі для нужденних. Приїжджають навіть з районів.
Поки чиновники виступають біля мікрофону, у людей виникають прості життєві питання. Найбільше нарікають, що автобуси не хочуть брати незрячих, а одного разу міжміська маршрутка просто закрила двері перед носом.
«Я був з вагітною дружиною, тому не хотів сваритися. В іншому разі я б це так не пропустив», – каже калушанин Андрій Сметаніков.
За фахом юрист, закінчив ПНУ, але роботу нині знайти складно.
«Не вдалося влаштуватися навіть в УТОСі. Трохи працював у державній установі, на декретному місці – пощастило здобути стаж і навики, – розповідає Андрій. – Для нашої сім’ї найскладніше питання – житлове. Можливо, якби мав роботу, було б простіше».
Олександр Левицький у розмові з незрячими каже, що мерія старається, робить що може і киває на Київ – мовляв, це там нічого не роблять.
«У Франківську ми не можемо вирішити усі проблеми, – говорить Левицький. – У Верховній Раді приймають такі соціальні обіцянки, які потім нереально виконати. Завдання покладають на місцеву владу і виявляється, що вона з цим не справляється. Як ми голосуємо і кого обираємо, так потім і маємо».
Одна з нагальних проблем незрячих – облаштування громадського транспорту і зупинок гучномовцями. Аби знати, яка зупинка і який автобус чи тролейбус приїхав. З тролейбусами кажуть простіше.
Начальник відділу організації роботи громадського транспорту виконкому Андрій Гіглюк розповідає, що такі гучномовці потроху вже встановлюють.
«Є проблема, бо водії повинні натискати окрему кнопку, аби озвучувати кожну зупинку. У водія багато функцій і це займає час, відволікає, – каже Гіглюк. – Сьогодні електрики розробляють механізм, щоб автоматично з відкриванням дверей відбувалося озвучення зупинок».
Скаржилися також на антипаркувальні стовпці впоперек тротуарів, велосипедистів та автівки, припарковані де прийдеться. Тут чиновники розводили руками – на кожен окремий випадок треба телефонувати на 102, най поліція розбирається.
«Було б краще, якби чиновники сиділи з чаєм і цукерками, а ви біля мікрофонів розповіли їм, як живуть незрячі. А ще краще – зав’язати кожному з них очі, тоді б на рівні могли спілкуватися про рівні права і можливості», – на завершення круглого столу каже Микола Макар, представник Національної асамблеї людей з інвалідністю в області.
Далі в програмі ще співи і танці. Але «Репортер» за 3,5 години обговорень задубів остаточно. Йдемо грітися в редакцію.
