У четвер, 9 березня, у рідному селі Бовшів понад тисячу людей прийшли попрощатися з Героєм України, комбатом Дмитром Коцюбайлом «Да Вінчі».
Побратими, волонтери та небайдужі, хто знав «Да Вінчі» нині зійшлися до Народного дому, аби попрощатися з воїном, пише Репортер.
Опісля в церкві відспівають парастас, а далі кортеж вирушить до Бурштина, де також буде прощання. Звідтіля тіло Героя повезуть до Києва, де і відбудеться поховання.
Побратим друг Бугай стримує емоції.
Він був справжнім командиром, про якого лише можна мріяти, – каже побратим. – У нього часу завжди вистачало на всіх. Таких більше нема і не буде.
На прощання приїхали волонтери з Косівщини. Володимир Угренюк розповідає, що з Дмитром Коцюбайлом познайомилися ще у 2016 році. Тоді вони стояли в Авдіївці на промзоні.
Хоч він був молодий, але він мав велику повагу, – говорить пан Володимир. – він був еталон військового. Не стало героя.
Вчитель образотворчого мистецтва Олег Мацьків згадує, як Дмитро приходив до нього на уроки з малюнками. Ті малюнки були дуже талановиті.
Я йому сказав, Дмитре, та то Пікассо, а він сказав – ні Да Вінчі, – згадує вчитель. – Спитав, хто тобі таке придумав? Достеменно не пам’ятаю, що він відповів, але його відповідь була обґрунтована. Коли вже після 2014 року він приїздив, я питав його – як ти, може досить. Він казав- я там до кінця.
На війну Дмитро Коцюбайло пішов, коли йому було 18 років. Згодом став наймолодшим командиром штурмової роти ДУК «ПС».
Він родом з села Задністрянське Галицького району, з багатодітної родини. Вчився у художньому ліцеї в Івано-Франківську. Мабуть, звідси його позивний – «Да Вінчі», за яким Дмитра знає більшість.
Коцюбайло був активним учасником подій на Майдані. З початком війни відбув на військовий вишкіл у центр «Десна» на Чернігівщині.
Читайте: На війні загинув Герой України з Прикарпаття Дмитро Коцюбайло «Да Вінчі»
Після навчання в числі перших поїхав на фронт. З 2014 року провів сім місяців на бойових позиціях з оборони Донецького аеропорту та прилеглого селища Піски. П’ять місяців – безвиїзно. В боях отримав тяжкі поранення. Після одужання, через три місяці реабілітації, повернувся на фронт. У 2015 року став наймолодшим командиром першої штурмової роти ДУК «Правий Сектор».
За його плечима – бої на Савур-Могилі, в Пісках, шахті «Бутовка», Старогнатівці, Білокам’янці, Красногорівці. У 2021 році президент Зеленський присвоїв звання Герой України добровольцю, командиру штурмової роти Дмитру Коцюбайлу.
Авторка Світлана Лелик
