Днями режисерка проєктів агенції «АртПоле», перформерка Ольга Михайлюк презентувала у «Ваґабундо» свій мультимедійний колаж «паМ’ЯТАти». За тривалістю це повноцінне кіно на 80 хвилин, за наповненням – документально-мистецька відеоробота про війну, людей на війні та пам’ять про тих, хто вже не повернеться.
Розмовляємо з Олею Михайлюк перед показом у виставковому просторі «Асортиментна кімната». Там 27 травня вона презентуватиме нові напрацювання із ще одного свого проєкту – «Розділові». На столі Оля показує невеликий горщик з паростком м’яти. Її передали з Алчевська, аби посадити у Франківську. Вона ростиме в пам’ять про презентацію відеороботи, пише Репортер.
М’ята – наскрізна тема усього проєкту. Як пояснює авторка, вона пробивається у слові паМ’ЯТАТи, її запах та смак – невід’ємний спогад з Алчевська, де все й почалося.
«У травні 2014 року ми починали фестиваль Artpole у старовинній садибі під Алчевськом ще на вільній території, а закінчували – на окупованій, – говорить Ольга Михайлюк. – Я повернулася до Києва і зрозуміла, яка жахлива ситуація на сході. Зрозуміла, що більше не можу ховатися у своєму несправжньому світі. Купила квиток і повернулася потягом Київ-Луганськ до Алчевська. Вирішила, що моєю справою буде документація – знімати фото, записувати відео, писати статті».
Каже, тоді це були просто записи. Напрацювання переросли в самостійний проєкт з часом. Коли у серпні виявилося, що виїхати з Алчевська вже не можна, бо колії біля Дебальцевого підірвали, Ольга з подругою залишилися у майстерні свого товариша Олега Божка.
«Вночі було страшно чути війну і не розуміти, як близько вона буде наступної миті, – згадує Оля Михайлюк. – Світ стиснувся до одного подвір’я. На цьому подвір’ї росла м’ята. Для мене вона стала тим запахом, смаком… Потім нас попросили вже не виходити з кімнати. Ми заварювали м’яту, і я її фотографувала. Якось в одну таку дуже ритмічну ніч у мене написалося: «пам’ятати, я та ти, пам’ять, м’ята, я та ти»… Одне слово – пам’ятати – насправді може розсипатися і складатися в багато складових і саме по собі розповідати цілу історію».
Читайте: Формула крові. Калушанин Ілля Тітко написав книгу про війну, аби вона допомогла ще комусь (ФОТО)
Після повернення до Києва режисерка не змогла лишитися осторонь війни на сході, тому шукала, як розповісти про свій досвід. За її словами, обрала найрізкіший, найбільш властивий їй та найекспресивніший спосіб – перформанс. Бо мовчати про те, що побачила та пережила в Алчевську, не могла.
Перший перформанс відбувся на фестивалі у Празі. В ньому були елементи з фото, уривки інтерв’ю та Оля Михайлюк перед глядачами з крейдою в руках. Свої переживання вона переносила крейдою на шмат чорної тканини. Потім перформанс побачили і мешканці Старобільська, Сєвєродонецька, Краматорська, Бахмута, Покровська, Маріуполя, Києва та Варшави.
«Ця історія – про них, про нас, про переміщення, про життя, смерть і знову життя та про людину як елемент цієї великої екосистеми. Про те, як війна ламає якісь природні патерни і вибудовує абсолютно іншу картинку світу. Про те, як повернутися, як пам’ятати», – говорить Оля Михайлюк.
Режисерка продовжувала документувати те, що бачила. Відтак, до відеоколажу увійшов матеріал з 2014 по 2021 рік. Наприклад, птахів, які з’являться на початку роботи, Оля знімала цієї зими в Маріуполі на замерзлому морі. Інтерв’ю з героями відеороботи – ландшафтним дизайнером Олегом Божком і добровольцем, тренером з фрі-файту Валерієм Чоботарем – записані 2017 року. Поряд із ними героїнею фільму стала й сама авторка – вона на камеру ділиться і своєю пам’яттю. Є в колажі й кадри з 2014 року. Музику теж записували в різних місцях.
У мультимедійному колажі «паМ’ЯТАти» змінюються шматки інтерв’ю, документальні та художні кадри з дірками в парканах і стінах, розбомблені будівлі, а між тим виринають рослини, птахи та м’ята з окупованого Алчевська. Усе під акомпанемент акордеону Олексія Ворсоби та контрабаса Марка Токара. Увійшли до роботи й відеозаписи з перформансу.
Читайте: Театр у зоні доступу. Як франківці гастролювали на сході і в Чорнобилі та чому повернуться знову (ФОТО)
Авторка розповідає, що уся хронологія фільму наче продиктована їй підсвідомістю – фрагменти самі випливають один з одного, розповідь ллється мимоволі. Оля Михайлюк в цій роботі вперше сама монтувала весь відеоматеріал. Каже, кіноісторія склалась інтуїтивно.
«М’ята – це перш за все можливість не забути тих, хто пішов, і пам’ять про них, про себе в ті епізоди. Для мене пам’ять – це те, що формує наше майбутнє, – говорить Оля Михайлюк. – Якщо говорити про моїх персонажів, то Валерій, з яким у 2017 році ми говоримо про рослини, птахів, за цей час проілюстрував книгу нашої знайомої, частої відвідувачки фестивалю Артполе, орнітологині Наталі Атамась. Після повернення з війни у нього народилося три сини.
Переселенець з Алчевська Олег Божко під час інтерв’ю ще був у тривозі. За цей час я розумію, що він, як і його рослини, вкорінився в Києві, має масу замовлень і дуже затребуваний як ландшафтний дизайнер. Тобто, це хороші такі історії. І мені надзвичайно радісно це бачити».
Переглянути колаж Олі Михайлюк «паМ’ЯТАти / rememberMINT» можна з 24 травня в Youtube. Відео буде доступне для перегляду лише місяць.
Авторка: Ольга Суровська
Фото Олексія Карповича та агенції «АртПоле»
Comments are closed.