Тарaс Прохасько: День святого Франціска

Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.

Цілком може бути, що я це роблю через святого Франціска. Бо якраз був його день – четвертого жовтня. Цей день особливий тим, що до усіх церков католицького світу мають право заходити всілякі звірі. В той день їх не можна туди не пустити. Звірі, в яких є душа, трохи інша, але душа, пробують на німо поговорити з тим, хто їх вислухає.

Загалом я не люблю такого літературного прийому – писати про якісь одкровення із випадкових зустрічей в дорозі, на вокзалах, на митниці, у міліції. Всіх тих фраґментів, коли інтелектуалові випадає – як то кажуть – зустрітися із правдивою правдою життя. Але був день святого Франціска, тому я знав, що однією з чудесних можливостей людини, яка оповідає, є здатність примовкнути і дати слово усім тим малим братам, які не мають доступу до писаного, бо вони не те що не пишуть, але й не читають.

А я якраз цілу дорогу впродовж кількох днів займався віднаходженням тих деталей ландшафту, які могли би слугувати маркерами для пам’яті. Того дрібного, що надається до запам’ятовування. Заради того, щоби, послуговуючись ним, згодом могти відпрацювати згадування. І щоби про все це колись комусь розповісти.

Аж тут він каже – знаєш чого я пішов добровольцем на війну? Ну, перше, аби убивати сук, які лізуть. Але то пустіше від другого. Я пішов, аби на то всьо подивитися, вздріти, як є. Так мені тепер здається, що лише за це я вижив. Бо я нічо не хотів, лиш видіти і знати. І увидів, і зробив висновок, і ну його на фіг. Але не кажи мені, і най ніхто не каже, що я воював за Україну. Нє, за Україну, але за український народ, за людей, за общиство. Бо се Україна, а не територія, яка є тільки кавальчиком планети.

Потому він казав, що не може нажалувати людей, які не збираються шукати смисл життя. Бо то, що їм просто так перепало, то не є смисл. Чоловік має бути як Колумб. Має щось відкривати. Йому сороківка, а що він відкрив. Колумб у такі роки вже відкрив Америку. А він – кілька тисяч фляшок і пару дверей не туда. А навколо стільки загадок природи. Оди він дав крілям погристи якийсь корчик, і вони вже не хочуть трави, хочуть тільки того листячка. Не загадка? Загадка. Хоч він не знає, чого так є, що той корчик, але вже знає, який то корчик. І нікому не скаже, бо треба, аби інші мали щось розгадувати.

Ще у нього недалеко від хати десь коло Яблунова вже дванадцять років живе змій. Тепер такий грубий, як лаба. Два роки тому тот змій скинув шкірку. Він взяв лінійку і зміряв – сто вісімдесят сантиметрів. Колись подумав, що може би його ймити і продати у музей. Але стало встидно. Бо як він видить змія стільки років, то і змій видить його. Вже призвичаївся і довіряє. Колись він побачив, як змій сидить і їсть хомяка. І змій його побачив, і побачив, що він бачить, як змій їсть хомяка. І змій так ніби відвернувся, ніби йому самому стало стидно. Але най змій знає, що якби він за ним охотився, то ще до тижня був би того змія ймив.

З ним було тяжко цілому автобусові. Він був підпилий і – як нещодавно охарактеризувала себе нова переможниця українського конкурсу краси – позитивний, комунікабельний і креативний. Якійсь дівчині порадив забрати ногу з проходу і сидіти по-європейськи. Її молодому чоловікові сказав, що якщо той не буде вступатися за свою жінку, коли їй щось кажуть п’яні аґресивні чоловіки, то вона врешті решт дістанеться арабам. У хлопця з музикою у навушниках даремно просив ковток фанти з його фляшки, щоби запити черговий пакетик сухої розчинної кави. Здивованій жіночці пояснив, що суть кави не у воді, а у каві, тож її можна їсти не розчиняючи. Акуратного пенсіонера запевнив, що має право кидати сміття на підлогу, бо це вже все входить у вартість квитка. А водія вичитав за то, що той не любить ні своєї роботи, ні свого автобуса, ні людей, яких везе, ні самого себе, бо це не автобус, а якась розвалина із запорошеним незаправленим вогнегасником під задніми кріслами. Сказав, що якби ми десь зупинилися коло води, то всі разом могли би вимити автобус.

Потім він втихомирився і почав показувати короткі відео з війни. Сказав, що дуже радий за общество, яке доросло до такого проґресу, що кожен вояк має можливість знімати історичні документальні фільми. До такого варто було дожити, бо це інтересно.

Попрощався він несподівано, забажавши попросту вийти десь на пиво. Дуже по-францісканськи. Старий, вважай на себе, сказав він, бо світ жорстокий і усі хочуть тебе обдурити. Я тáкі.