У третій четвер травня українці святкують День вишиванки. Прикарпаттю це свято особливо близьке: область славиться гарними орнаментами, а ще Франківськ має власний бренд – фестиваль модного одягу «КрайКА».
«Репортер» поспілкувався із засновницею фесту Наталією Бартків – про фестивалі, дизайн одягу та як вибрати гарну вишиванку.
– Наталіє, з чого почалася «КрайКА»?
– Ідея виникла у 2017 році. Я тоді почала працювати в Торгово-промисловій палаті, організовувала поїздки. Мені були близькі галузі легкої промисловості й турбізнесу. Тоді ж зустріла Тетяну Терсенову-Заводовську, керівницю модельної школи «Ювента». Вирішили провести спільний захід – щоб допомогти молодим дизайнерам. Для показу вибрали одяг в етностилі, бо наш край славиться виробами з вишивкою.
Запланували подію на день міста у 2018 році – щоб захопити більшу аудиторію. В рамках святкування до Франківська мала завітати міністр освіти, тому запросили до участі й три навчальні заклади: Центр професійно-технічної освіти № 1, Інститут мистецтв ПНУ та Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Крім того, були п’ять франківських дизайнерів.
Шоу тривало годину у дворику Бастіону. Захід був дуже камерний – 250 запрошених. Багато кому з охочих не вдалося потрапити. Тоді зрозуміли, що треба продовжувати.
– Потім були покази і в інших містах?
– Після першого заходу ми подали заявку на грант від Українського культурного фонду, отримали підтримку та вже в жовтні провели фестиваль у Вінниці. Виявилося, що там не так багато дизайнерів, як у нас. Знайшли двох місцевих модельєрів і один культурний заклад, який займається виробництвом одягу. А в листопаді знову була «КрайКА» у Франківську, на неї приїхала тодішня голова Українського культурного фонду Марина Порошенко. Ми до останнього не знали, що вона приїде, було важко організувати належну безпеку, але все вдалося.
Минулого року також провели фест на день міста і того ж місяця – менший показ у Чернігові. У ньому взяла участь дизайнерка, яка живе в Ізраїлі, але родом з Чернігова, тому вийшла міжнародна співпраця.
Метал, скло і фантазія. Як франківець Стах Бурчак творить космос (ФОТО)
Але все ж ми стараємося проводити фестиваль у Франківську, щоб створити тут спільноту дизайнерів, які працюють в етностилі.
– Цього року фест відбувся онлайн. Чи виправдав себе такий формат?
– Ідея онлайн-фестивалю була в мене давно. Цього року, коли стало зрозуміло, що звичного показу не буде, я сказала нашим співзасновникам Тетяні Терсеновій-Заводовській і Роману Харуку, що треба робити онлайн.
У фестивалі взяли участь чотири дизайнери і три студентки з Прикарпатського університету. Було важко, бо треба було дотримуватися норм – не більше трьох людей на фотозйомці. Ми хотіли зробити все у прямому ефірі, вирішили додати не лише студійну зйомку, а й на вулиці – в Микуличині. Отримали від ONUKA дозвіл на використання їхніх пісень. Зараз наше відео має понад 10 тисяч переглядів.
Ми будемо продовжувати робити фест онлайн: це дуже хороший формат, бо показ можна переглянути кілька разів. Хоч буде і офлайн – на подіумі зовсім інша атмосфера. Наступні покази плануємо у серпні та жовтні, коли буде святкування дня міста. Напевно, у жовтні зробимо традиційний показ мод, як раніше.
– Як вибираєте дизайнерів?
– Переважно ми нікому не відмовляємо у співпраці. Хіба підказуємо, що треба доробити до колекції. Намагаємося, щоб моделі не повторювалися, якщо знову співпрацюємо з тим самим дизайнером. Щоразу ми підбираємо окрему назву. Минулого року це було Карпатське море.
Наша основна вимога – щоб дизайнери у своїх виробах використовували елементи вишивки й ручну роботу. Наприклад, цьогоріч була студентка, у якої в одязі не було елементів вишивки, але було жаття тканини, ручна робота, тому її теж прийняли до показу.
– Чи достатньо професійні наші дизайнери?
– Вони точно вкладають душу в свої роботи, ґанджів немає. Здається, що всі працюють в одному напрямку, але насправді вони використовують різну техніку. Минулого року ми їхали з дизайнерами в Париж, де вони проходили навчання. Так вони бачать, в яких напрямках мають розвиватися в моді взагалі, отримують міжнародний досвід. Етнічна вишивка в Україні популяризується, як ніде. Хоча, практично в усіх народів в етнічному одязі є вишивка хрестиком та схожі елементи. Але нашим майстриням і дизайнерам вдалося його популяризувати в Україні, тому ми маємо цим пишатися і вдосконалювати.
З бабусиної скрині. Як сучасна мода на вишиваний одяг прийшла в міста ще 100 років тому (ФОТО)
Звісно, нашим дизайнерам дуже важко стати відомими за кордоном – через брак сировини, досвіду, технологій. А ще, аби стати відомим брендом, потрібні великі інвестиції – йдеться не про тисячі, а про мільйони.
– В етнічному одязі більшає сучасних трендів?
– Щоб розвиватися, треба завжди придумувати щось нове. Нам варто пропагувати створення нових продуктів, наприклад, футболки з принтом або сукні з декоруванням. Але сучасні світові тренди – це «мішок», який жінка одягла, підв’язала та пішла. У нас, сподіваюся, такого не буде. Колись вишиваний одяг одягали на святкові події – надіюся, так і залишиться. Треба продовжувати традиції, додавати сучасні крої, елементи. Наприклад, друк на тканині.
– Як вибрати гарну вишиванку?
– Скажу банально: головне, щоб у вишиванці було комфортно. У мене є дуже дорога і гарна вишиванка, яку я одягаю рідко, а є дешева, яку можна носити щодня. А ще є вишита моєю бабусею, там видно неакуратні хрестики, але вона – одна з улюблених.
Стандарту немає – залежить від внутрішнього комфорту. Минулого року я відвідала музей у Франківську і поміряла вишиванку, якій більше 100 років. У мене було враження, що вона зроблена спеціально на мене – настільки просто пошито, але відчутна душа, вкладена в одяг.
Головне – не купувати речі, де шматок старовинної вишивки накладають зверху на нову тканину. У першу чергу це неправильно енергетично, бо ми не знаємо, хто колись носив цю сорочку. Вишиванка – це одне ціле, а коли ми відрізаємо шматок, то знищуємо цю енергію. Краще вже купувати репліки.
– Яких дизайнерів порадите?
– З Франківська – Любов Чернікову, ми з нею постійно працюємо, а також Марію Чуднову, яка відкрилася чотири роки тому, в неї також дуже якісні тканини, складна для створення вишивка. А ще – Оксана Бейлах, яка працює більше в динамічному напрямку. У неї колекції переплетені: одна сорочка може компонуватися з іншими речами, доповнювати наступні.
– Зараз ви – радниця президента Торгово-промислової палати. Чи не важко поєднувати цю роботу з організацію фестивалів?
– Для мене фестивалі – це покликання. Вперше спробувала себе в цьому на «Порто Франко» і зрозуміла, що це моє, хоч є й недоспані ночі, і сльози. Тому поєднувати не важко, якщо є любов до чогось, бо «КрайКА» – це моя любов. Я хочу, щоб цей проєкт розвивався, хочу допомогти дизайнерам відчувати, що вони є частиною однієї спільноти.
Ми плануємо проводити навчання, може, в режимі онлайн. Будемо співпрацювати з навчальними закладами, прививати любов до національного, до культурної спадщини, бо нам є, чим пишатися.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.