2017 рік став продовженням позиційної війни на Сході України.
Він минув без масштабних боїв, на зразок штурмів Дебальцевого, але кількість убитих і поранених бійців з обох сторін, а також цивільних, йде на сотні.
Про це пише ВВС. Україна, пише “Репортер”.
Втрати на позиційній війні
“Рік не був проривним. Він пройшов на тлі позиційної війни, захоплення “сірих” зон та спроб посилення на певних напрямках”, – розповідає ВВС Україна військовий експерт та публіцист Михайло Жирохов.
Позиційній війні загалом притаманні періоди відносної тиші, що змінюються локальними спалахами бойової активності та боротьбою диверсійних груп (ДРГ). І все це на тлі “турбуючого вогня” позицій супротивників.
2017 рік почався з серйозного загострення боїв у районі Авдіївки у лютому та закінчується обстрілами селища Новолуганське на Світлодарській дузі.
Між цими подіям з фронту надходили новини про те, що сторони намагалися зайняти території у так званій “сірій” чи “нейтральній” зоні.
Зокрема повідомлялося, що сепаратисти у травні облаштували нові позиції біля селища Піски неподалік Донецького аеропорту.
Водночас сили АТО влітку заявляли про “покращення тактичного положення” біля Бахмутської траси на Луганщині та у листопаді – на Світлодарській дузі (села Гладосове і Травневе).
“Сіра зона” – дуже важлива. Її контроль не дозволяє супротивнику оперувати вогневими засобами. Наприклад, виводити танки чи БМП на дистанцію враження обстрілів”, – пояснює Михайло Жирохов.
“А загалом, це покращення позицій на напрямках, які можуть у майбутньому бути плацдармами для наступів”, – додає він.
Перемир’я і цивільні втрати
Попри те, що за Мінськими угодами на Донбасі ще з осені 2014 року мали припинитися активні бойові дії, на практиці порівняно стійка тиша ніколи не тривала довше кількох тижнів.
За таких умов сторони періодично домовляються про “тематичні” перемир’я. У нинішньому році їх знову було декілька: “пасхальне”, “хлібне”, “шкільне” та “новорічне” (останніх навіть два – на початку та в кінці року).
Водночас моніторингова місія ОБСЄ відзначає, що за 2017 рік вона зафіксувала більше випадків порушень режиму тиші, ніж у 2016 році: близько 400 тис. проти 300 тис.
Внаслідок цього гинули цивільні по обидві сторони фронту.
“За підтвердженими даними СММ ОБСЄ, у 2017 році загинуло 85 осіб й 384 отримали поранення”, – повідомив нещодавно заступник голови місії Олександр Хуг. Серед загиблих був і один член самої місії, авто якого у квітні підірвалося на протитанковій міні.
Минулого ж року втрати серед цивільних, за даними тієї ж СММ ОБСЄ, становили 88 загиблих та 354 поранених.
Основними причинами смертей були й залишаються артилерійські обстріли та підрив на мінах чи інших вибухових предметах.
Втрати сторін
Втрати були і серед сил АТО та збройних формувань самопроголошених “ДНР” і “ЛНР”.
У відповідь на запит ВВС Україна Генштаб ЗСУ повідомив, що станом на 18 грудня безповоротні втрати української армії у 2017 році становили 191 військовослужбовець. З того часу, попри “новорічне” перемир’я, ЗСУ офіційно втратили ще семеро бійців убитими.
Таким чином безповоротні втрати української армії за рік зросли до 198 військовослужбовців.
Санітарні втрати української армії (поранені та травмовані внаслідок бойових дій), за даними тієї ж відповіді Генштабу та подальших зведень, у 2017 році становлять 1288 бійців.
Минулого року безповоротні втрати української армії склали 212 бійців, ще 1277 військовослужбовців зазнали поранень, травм чи захворіли.
Михайло Жирохов звертає увагу, що дані Генштабу не враховують загиблих добровольців “Правого сектору”, а також бійців, які входять до інших структур: прикордонників, нацгвардійців та працівників СБУ (у минулому році щонайменше троє офіцерів СБУ були підірвані у своїх автомобілях: один у Києві та двоє на Донбасі). З урахуванням цього, на думку експерта, кількість втрат з українського боку за рік може зрости ще на кілька десятків – орієнтовно до 260 вбитих.
Підрахувати точні втрати незаконних формувань “ДНР” і “ЛНР” неможливо. Таких офіційних даних у невизнаних “республіках” немає.
Самі ж “міністерство оборони ДНР” та “народна міліція ЛНР” інформацію про своїх вбитих і загиблих оприлюднюють епізодично.
Наприклад, на початку року представник “оперативного командування ДНР” Едуард Басурін в інтерв’ю російському виданню “Известия” заявив, що за майже два тижні загострення під Авдіївкою у лютому збройні формування “Донецької республіки” втратили близько 40 бійців убитими.
Також у лютому 2017 загинув один з лідерів “армії ДНР” Михайло Толстих з позивним “Гіві”. Як стверджують сепаратисти, від рук українських диверсантів.
В інтернеті існують групи проукраїнських активістів, які намагаються відслідковувати кількість загиблих членів збройних формувань “ДНР” і “ЛНР” через повідомлення їхніх рідних та близьких у соцмережах.
Михайло Жирохов відзначає, що за їхніми даними, кількість втрат сепаратистів за рік може перевищувати чотири сотні. У будь-якому разі, вони співмірні з втратами ЗСУ.
Він додає, що це лише приблизні підрахунки, які не враховують “кадрових російських військових та російських добровольців”, про яких у соцмережах жителів Донбасу не пишуть.
Кремль продовжує заперечувати участь своїх військових у конфлікті на Сході України.
Водночас у червні внаслідок зіткнення між диверсійною групою “народної міліції ЛНР” та силами АТО у полон української армії потрапив росіянин Віктор Агєєв, який заявив, що є контрактником російської армії. Згодом Міноборони РФ кілька разів заперечувало його причетність до Збройних сил Росії й стверджувало, що чоловік звільнився до того, як почав воювати на Донбасі.
Людей, які називалися кадровими російськими військовими, і раніше затримували на Донбасі. Зокрема, мова про інших бійців “міліції ЛНР” Євгена Єрофеєва та Олександра Александрова, яких згодом обміняли на Надію Савченко.
Загалом, навіть за приблизними підрахунками, за 2017 рік на Донбасі загинуло кілька сотень людей, ще більше тисячі були поранені.
В ООН на початку грудня повідомили, що за весь час конфлікту – з весни 2014 року – на Сході України загинуло понад 10,3 тис. людей.
Перспективи
Водночас він відзначає, що можливість мирної угоди в 2018 році все ж вища, ніж це було у році, що минає. Про це, зокрема, свідчить принаймні початок переговорів між “кураторами” врегулювання конфлікту на Донбасі від США Куртом Волкером та від Росії Владиславом Сурковим.
“Будуть серйозні спроби дійти консенсусу, за яким Україні спробують повернути території Донбасу – з врахуванням закладеного там інтересу Росії”, – каже експерт.
“Але український парламент достатньо скептично налаштований щодо Мінська та перспектив швидкого повернення Донбасу”, – додає Юрій Романенко.
Михайло Жирохов не виключає ескалації, пов’язаної з виборами президента Росії у березні 2018 року.
“Або у ході виборчої кампанії, у контексті “невеличкої переможної війни”, або вже після виборів, коли у Кремлі ухвалюватиметься якесь рішення щодо Донбасу. Наприклад, перетворення цих територій на самодостатні”, – каже військовий експерт.
Він додає, що з огляду на це, найбільш небезпечними напрямками є Авдіївка та Маріуполь: “Авдіївка – це коксохім (Авдіївський коксохімічний завод, який є найбільшим коксохімічним виробником у Європі. – Ред.), а Маріуполь – це порт”.
Утім, Юрій Романенко не вірить у те, що Росія через “ДНР” і “ЛНР” (збройну підтримку яких Кремлю приписує Захід) може вдатися до якихось масштабних дій на Донбасі. І зокрема через небезпеку нових санкцій та проведення Чемпіонату світу з футболу, який у РФ, на думку експерта, у такому випадку можуть відібрати.
“Плюс напередодні президентських і парламентських виборів в Україні у 2019 році це різко посилює українських “яструбів”, – додає Юрій Романенко.
“Переведення основних конфліктних питань в Україні в сферу економіки та соціального розвитку вигідне Кремлю, а менше – українській владі”, – підсумовує експерт.
Comments are closed.