Журналістка української служби Голосу Америки Марія Прус розповіла у своєму блозі на НВ. Style про те, що найбільше подивувало її після переїзду до США.
До Сполучених Штатів я приїхала працювати менш, як півроку тому. Кілька місяців триває соціальна «акліматизація», після якої починаєш звикати до тутешнього життя.
Знайти пристойне житло за розумні гроші – чи не найбільша проблема. Жити у Вашингтоні дуже дорого, навіть за американськими мірками. Щоб уявити собі рівень витрат на житло у столиці США, зазирніть у розділ “здаю кімнату” на сайті Craigslist.org – дорожче тільки у Нью-Йорку, Сан-Франциско і Лос-Анджелесі. Ціну визначають престижність і безпечність району, доступність метро, близькість до продуктових крамниць, ресторанів, фітнес-клубів, якість місцевих шкіл.
Шукати кімнату чи квартиру справді важко. Ринок великий, пропозицій багато, але найкращі розлітаються за кілька годин. У мене було так: бачу гарне оголошення увечері, одразу пишу, що вже наступного дня можу приїхати подивитись, а зранку мені відписують: «Вибачайте, уже забрали». Найбільше варіантів на тому самому craigslist.com. Причому, не лише кімнат і квартир. Тут американці продають усе – від машин до квитків у музеї. Є окремий розділ «free stuff», тобто безкоштовні речі, переважно, меблі із самовивозом. Це трохи допомогло мені меблювати мою спершу зовсім пусту кімнату. Якось я навіть бачила оголошення, що в добрі руки віддають шиншилу!
Інша складність тут – транспорт. «Машина – не розкіш, а засіб пересування», – дуже справедливі слова щодо Сполучених Штатів. Якщо у великих містах громадський транспорт розвинений добре, то за місто без власного авто майже не виїдеш. Народжених тут американців, в яких немає водійських прав, я не зустрічала. Автошколи тут є, але найчастіше дітей іще у підлітковому віці вчать батьки. Наприклад, у Х’юстоні, штат Техас, нафтовому серці країни, громадський транспорт майже відсутній. А навіщо? Бензину багато, він дешевий (як і загалом по країні), а машини доступні.
А от у Вашингтоні авто є не в усіх. У самому місті й передмісті розвинена система автобусного сполучення. Ходять вони за чітким графіком, стежити за всіма автобусами на маршруті можна за допомогою мобільних додатків чи на сайті. Також там можна дивитись розклад і будувати маршрут на метро, а ще дивитись ціну проїзду. Від відстані й часу залежить вартість проїзду. В ранкові й вечірні години по буднях їздити дорожче. Мінімальна ціна – $1,75, максимальна – $5,90.
А от на метро місцеві скаржаться. Зараз підземку ремонтують, доводиться перекривати рух на окремих ділянках чи гілках. Натомість пускають за цим же маршрутом додаткові автобуси, однак ситуацію це не дуже рятує. Тож часті затримки потягів, «застрягання» просто у тунелях, скупчення людей у години-пік.
Зручно, що на табло розкладу пишуть, скільки залишилось до прибуття наступного потягу, а перед прибуттям потяга по краям платформи блимають лампочки. Не зручно, що на станціях немає годинників.
Таксі дуже дороге, до того ж, таксисти наполегливо вимагають чайові. Якщо нема готівки, шалено обурюються. Революцію зробив Uber: і дешевше, і зручніше, хоч і не так швидко. Здається, молодь нічим іншим не користується. Навіть дієслово у них таке є, кажуть: to uber, тобто їхати саме Uber-ом.
На велосипедах їздять, звісно, не так багато, як у Європі, але більше, ніж у Києві. Виділених доріжок відносно небагато. І з безпекою велосипедистів ще є суттєві проблеми. Двоє моїх колег потрапляли в ДТП, де їх збивали машини. На щастя, всі неушкоджені. Проте я на велосипеді на роботу їздити перехотіла. Інша справа – trails, тобто спеціальні доріжки для бігу та велосипедистів. Їх є кілька по місту, найгарніші пролягають по обидва мальовничих береги річки Потомак.
З перших днів дивують ціни в магазинах, адже на цінниках, в меню кафе, барів, у прейскурантах закладів сфери послуг указано вартість без урахування податків. З одного боку, коли бачиш на прилавку одну ціну, а в чеку – іншу, відчуваєш себе введеним в оману. З іншого – чітко розумієш, яку частину вартості забирають собі магазин і виробник, а яку – податкова. Тому американці такі свідомі свого статусу «платника податків».
До речі, зарплати в них також всюди в документах вказані без вирахування податків, тобто gross salary. І, на відміну від нас, кожен сплачує свою суму, залежно від сімейного стану, наявності дітей чи «залежних осіб», загального прибутку родини, наявності іпотеки чи кредитів за навчання (університети тут дорогі, багато студентів навчаються в кредит, а потім виплачують їх роками) тощо. Різняться податки й залежно від штату. Нещодавно почула цікаву думку: Сполучені Штати – такий собі Євросоюз. У кожному штаті свої закони, своя влада, своя система правоохоронних органів. І, звісно, своя податкова. Хоча є й федеральні, загальнодержавні фіскальні служби.
Вартість продуктів тут дуже різниться. Харчуватись можна й дешево – завдяки оптовим магазинам в основному. Але якісні продукти дорогі. А ще тут мода на «органічні» продукти, які у півтора-два рази дорожчі. А от одяг дійсно можна купувати дешево. Причому, брендові речі. Існують різні мережі стокових універмагів, де продається абсолютно усе: від валіз до білизни, від дрібних побутових пристроїв до косметики, від речей для дому до снеків. Якщо проводити там чимало часу й прискіпливо вишукувати гарні речі, то справді можна купити якісні товари дуже дешево.
Одяг там, переважно, зі старих колекцій, але зустрічаються й речі, які люди повернули у брендові магазини. Тобто і не секонд-хенд, але й не цілком нові. Більшість магазинів мають, на відміну від України, дуже гнучку політику захисту споживачів. Протягом 15-30 днів (залежить від товару й магазину) можна повернути майже все за наявності чека й етикетки зі штрих-кодом зі 100-відсотковим відшкодуванням. І жодних документів не потрібно – касир пробиває штрих-код на касі, й на картку (чи готівкою) майже миттєво повертають усі гроші.
Найбільше мене вразило те, що тут повертають навіть їжу. Якось ішла в гості, і купила вино. Довго-довго роздивлялась полиці, бо жодної знайомої назви не було. Питаю поради у працівників, а мені кажуть: «Візьміть, яке хочете, спробуйте. Якщо не сподобається, повернете, у нас унікальна система турботи про споживачів». За такою аналогією я два рази повернула чай, який взяла спробувати, але й першу чашку не змогла допити. Куди потім йдуть всі ці повернені товари, уявити собі не можу…
Comments are closed.