Жінки в книжках цього огляду тікають з каторги, живуть у майбутньому і розважають царів. Стверджуючи при цьому, що ярлики про слабку стать можливі лише в світі літератури і мистецтва, а не в реальному житті, де ліричне кохання не замінить твердої волі та мужнього характеру.
Український письменник Ігор Бондар-Терещенко пропонує свій Літературній гід по книгам українських видавництв про жінок, які не бояться ламати стереотипи і руйнують міф про слабку стать, пише Новое время.
Маргарет Етвуд. Оповідь служниці. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
У майбутньому, описаному в цій антиутопії, жінкам живеться несолодко. Власне, лише дружини нових господарів світу, в якому вже немає ані Америки, ні Європи, мають право на повноцінне існування. Яке полягає в тому, що вони вибирають коханок, так званих Служниць, для своїх чоловіків, що звуться Командорами – заради продовження роду. Служниць шукають про всій країні, готуючи їх до народження дитини офіцера. Головна героїня роману, що нагадує «1984» Орвелла, колись мала і родину, і дитину, а нині змушена коритися законам нової держави. Але стається так, що не лише її непокора, але щось інше, жіноче, змушує Командора ставитися до жінки зовсім інакше, ніж до решти наложниць. «Тепер він пестить моє тіло, як кажуть, від носа до корми, наче кішку, мій лівий бік – по лівій нозі вниз, – описує чергову зустріч з господарем героїня роману. – Зупиняється біля ступні, пальці огортають мій щиколоток, на мить, наче браслет, там, де тату – напис шрифтом Брайля, який він може прочитати, тавро для худоби. Воно позначає власність».
Пітер Х. Фогтдаль. Царська карлиця. – Х.: Фабула 2017
Культ придворних блазнів існував в Європі від давнього часу, а вже мода на компрачикосів – штучно спотворених «комічних» артистів завжди забавляв плебс. Натомість російський цар Петро І, збираючи свою кунсткамеру людських потвор, насправді цінував розум своїх придворних. Так, героїня цього бестселеру, перекладеного всіма європейськими мовами, змалечку була продана старому графу, а вже потім потрапила з рідної Данії до царя-реформатора. Придбана для втіхи, дівчина згодом посіла почесне місце в царському почті, завдяки своєму вихованню, гострому розумові, жіночій мудрості та жаги до життя навіть за умов тогочасного життя. В якому панував страх, дисципліна, і де карали та страчували на смерть навіть свого рідного сина, як у випадку з царевичем Олексієм, якого катували в присутності батька.
Оля Самійленко. Спогади снігової гуски. – К.: Каяла 2017
Роль жінки у цій родинній епопеї дуже важлива. Власне, саме з неї починається історія по порятунок козацького роду, розкуркуленого у 1920-х і закинутого на Соловецьку каторгу. «Майже нікому не вдавалося вiдтiль втекти, – свідчить авторка. – Однією з таких людей була Ольга Самійленко, моя бабуся, татова мама». Загалом, роман американського професора і дочки українських емігрантів, яка продовжила батькову справу в описі роду, ґрунтується на реальних подіях і спогадах її сім’ї про Голодомор, колективізацію, розкуркулення та заслання на Соловки. Іноді романтична містика в історії про події в Україні нагадує малоросійські оповідки Гоголя, а іноді – метафізичний жах казок Гофмана. Вражає козак-фронтовик Вакула, лякає схожа на мишу хазяйка притулку, скидається за пекло подробиці репресій, Голодомору, побуту радянських каторжан. Але й тут, на контрасті, знаходиться місце ліричним етюдам в стилі чи то Панаса Мирного, а чи Миколи Хвильового, що свідчить про збереження авторкою жанрової традиції. «- Вакуло, зараз я не в силах про мрії думати. Що, як Сашка з`їли голодуючі гусинці? – Тоді ми з тобою негайно зробимо нового Сашка, ще кращого, ніж попередній, – з запалом відповів Вакула. – Тільки назвемо його по моєму батьку – Богдан Перекотиполе. Гарно звучить, правда? – молов Вакула далі, проводячи рукою по гладенькій чорній Оксаниній косі, яка повністю розв’язалася. Вусами він доторкався до ніжної Оксаниної щоки».
Оксана Щирба. Стежка в долонях. – К.: Саміт-книга 2017
Історій про жінок у цій збірці оповідань немало, адже саме вони, берегині роду, життя і традицій, дають сили чоловікам любити життя. «Весь час були удвох. Сергій дихав мною кожної хвилини. Коли їздила у справах чи до рідних в Україну, він бентежився і телефонував по кілька разів на день. Цінував кожну мене в мені. Йому завжди подобалося все, що я робила, він боготворив моє ім’я та мене саму». Причому ситуацій, в яких любові не вистачає, щоб залишитися людиною, в книжці так само не бракує. Іноді здається, що зберегти «стежку в долонях» – вибраний шлях до щастя – майже неможливо, і тоді приходить віра, яку уособлює собою жінка. Авторка недаремно збудувала свою оповідь – справжній роман виховання в оповіданнях та новелах! – саме так, що спочатку ми дізнаємося, як ставилися до жінок у давніші часи, за панщини, коли вбиту в полі сестру брат пам’ятав до смерті, а потім бачимо, що виростає з дівчат без братської любові, батьківської науки. Образ «брата» недарма втілюється в «ангела», який супроводжує героїнь протягом оповіді. Сучасні феміністки, безсердечні депутатки, вередливі коханки у цій книжці, звісно, не перемагають, але й жити ближньому так само не дають. І тому все частіше згадуються тут дідусеві казки, в яких він вчить онуку тому, як платити доводиться не грошима чи хабарами, а часткою свого серця. На якому, як свідчить назва одного з розділів, бувають родимки , які «не піддаються жодним хірургічним втручанням, – любов ще не навчилися видаляти».
Оксана Кісь. Українські жінки у горнилі модернізації. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля 2017
Героїчна роль жінки завжди применшувалася на тлі історичних епопей. Історія знає лише княгиню Ольгу та Росколану, які увійшли до пантеону «державної» історії. Натомість те, як велося пересічній жінці у не менш складні часи соціальних зрушень і народних трагедій – сталінських репресій, Голодомору, колективізації – історія замовчує. Відновити справедливість взялися дев’ять дослідниць, які розповідають у цій книжці про те, як мінялася українська жінка та її становище в різні етапи нашої складної епохи. Причому мова не про міщанський побут, а про діяльність саме героїчного кшталту. І питання, які ставлять авторки збірки, справді серйозні та радикальні супроти мирного образу жінки як берегині, культивований в українській культурі. Натомість як поводилися жінки під час арешту, репресій, окупації? Як пережили Голодомор? Чи змагали проти радянського режиму в націоналістичному підпіллі? Відповіді на ці та інші питання допомагають зрозуміти історичну роль жінки у формуванні сьогоднішньої системи цінностей, а також світогляду цілого покоління феміністок.
Comments are closed.