Доставка – одна з найзручніших послуг. У Франківську вона стає все популярнішою. Адже кур’єр може привезти продукти з супермаркету, ліки з аптеки, просто будь-що. А як працюється самим цим хлопцям? «Репортер» поговорив з двома із них – про роботу, про життя, про них самих.
Студент на ровері
Для 19-річного Володимира (прізвища просив не вказувати) це його перша робота. Працює лише два місяці. Роботу поєднує з навчанням, бо він студент ПНУ.
Обрав саме цю роботу тому, що для студента тут зручний графік, – говорить Володимир. – Сам можу вибрати, коли виходити працювати. Та й заробітна плата мене влаштовує.
За одне замовлення кур’єри отримують 45-50 грн. Додатково можуть отримати чайові.
Чайові лишають досить часто, у Франківську із цим проблем нема, – розповідає кур’єр. – Найбільші чайові за одне замовлення, які я заробив, – 70 грн.
У кур’єри його затягнув друг. Так і працюють разом, нудно їм, каже, не буває.
За його словами, спершу думав, що буде розвозити здебільшого їжу. Але виявилося, що не тільки.
Часто буває, просять купити щось по дорозі, наприклад, заскочити в магазин за цигарками, – розказує хлопець. – Або посилку з пошти забрати.
Каже, колеги доставляють ліки, продукти із магазинів, але йому ще не доводилось.
На всі замовлення Володимир їздить велосипедом. Машини чи скутера не має, а пішки багато не заробиш. Тим більше їздити на велосипеді він любить.
Інколи мені здається, що я не працюю, а просто катаюсь по місту, – посміхається кур’єр. – Бо завжди у вільний час полюбляв їздити на ровері. Тому зараз, коли працюю, можна сказати, відпочиваю.
Погана погода ніяк не заважає доставити замовлення. Володимир каже, навпаки, у негоду з великим задоволенням їде на роботу, бо тоді зарплата подвоюється.
Була навіть така негода, що оплата множилась на п’ять, – пригадує Володимир. – Та насправді мені все одно, хоч би й град падав. Велосипед їде в будь-яку погоду.
Дощовики кур’єрам видають уже в перший день, а також – тримач для телефону й сумку для доставки.
Найдовше Володимир працював шість годин на день. Хоч можна й усі 12, а можна і годину.
Їздити довше, каже, йому складно, бо велике навантаження на спину. А найбільша вага, яку перевозив хлопець, – 11 кг, і то була їжа.
Пощастило, що їхати довелось недалеко, – згадує Володимир. – До речі, я можу відмовитись від замовлення, якщо, наприклад, не сподобався маршрут. Особливо не люблю їхати на Пасічну. Там завжди у щось втрапляю. Як не на ставку якомусь опинюсь, то біля незрозумілого під’їзду.
Назар та його англійська
Назару 20 (теж просив без прізвища), він уже майже рік працює кур’єром у різних фірмах з доставки. Каже, що цікаво, тому наразі лишати цю роботу не планує. А найбільше йому подобаються пригоди.
За весь час моєї роботи я вже, напевно, англійську вивчив, – сміється Назар. – Якось так виходить, що дуже часто доставляю товар іноземцям. І це дуже смішно виглядає, бо я погано знаю англійську, тож не можемо дійти спільної згоди. Останній раз, наприклад, мене не зрозуміла молода пара. Вони лишили на 15 євро більше. Я намагався вернути, але вони хотіли доплатити ще.
Спиртне під час роботи кур’єри не вживають – не можна. Хоч іноді замовники пропонують.
Читайте: Помічник сім’ї захисника. Як у Франківську допомагають дружинам і матерям військових
Приношу якось замовлення, зустрічає мене темношкірий чоловік, – розказує Назар. – І одягнений у щось дуже наше, і говорить українською, хоч і з відчутним акцентом. Запрошував мене випити з ним української горілки. Виглядало, що дуже засмутився, коли я відмовив.
Такі історії трапляються часто, каже Назар. Звісно, є й не дуже приємні.
Доставка зручна не тільки тим, що тобі можуть привезти товар у двір чи до під’їзду, можна й прямо у квартиру, розповідає кур’єр. То одного разу він відвозив важке замовлення. А наприкінці клієнтка попросила піднятись до дверей квартири, бо вона, мовляв, не має на кого залишити дитину.
Я, звісно, не вагаючись, поніс замовлення. А то був чи шостий, чи сьомий поверх і ліфт не працював, – розповідає Назар. – Дзвоню у двері, відчиняє жінка, а збоку стоять ще жінки. Це було дуже неприємно – навіщо було обманювати? Достатньо було просто попросити, я б не відмовив, така моя робота.
Авторка Ангеліна Каратник
Фото авторські, ілюстративні
Читайте: Ба і Ді – і Маріуполь. Як франківська організація навчає пенсіонерів і не дає їм сумувати
