Традиційно при одруженні жінка бере прізвище чоловіка. І то – незважаючи на нинішню в більшості «гендерно свідому» молодь та активний феміністський рух. І не лише в Україні. Так, за даними ВВС, близько 70 % американок і майже 90 % британок беруть прізвище чоловіка.
За даними франківського РАЦСу, з січня 2020 по березень 2021 року в місті зареєстрували 1619 шлюбів. Репортер провів власне неформальне соціологічне дослідження та з’ясував, що серед франківчанок прізвище чоловіка обирають приблизно 85 % жінок. А решта 15 %?
Ключовою причиною може бути потреба переоформлення документів. Бо, як не крути, а щоб змінити всі офіційні дані, жінкам доводиться стикатися з чергами, довідками та іншою рутиною, а це однозначно подобається далеко не всім.
Також причиною може бути небажання змін або банальна звичка. Іноді жінка залишає дівоче прізвище для продовження його «життя» – з поваги до свого роду. Тобто, якщо воно рідкісне, а у родині лише дівчата, хлопців немає. Зрештою, їй може просто подобатися прізвище, з яким вона народилась.
Крім того, буває, що дівчина не хоче змінювати документів, коли до шлюбу вона здобула власне ім’я (бренд) у певній галузі. Тоді ця зміна здатна відкинути її назад, а то й змусити розпочати шлях спочатку.
Але при цьому побутує й така думка, що якщо жінка обирає прізвище майбутнього чоловіка, то демонструє цим свою відданість. Показує, що вони – одне ціле.
«Ми одна сім’я і маємо мати спільне прізвище. Це як єднання двох доль. Раніше я теж вагалась, але зараз впевнена, що при одруженні візьму прізвище чоловіка», – говорить 24-річна франківчанка Софія Гнатушко.
«А я надто багато працювала на своє ім’я, щоб нині просто змінити прізвище і стати «ніким», – каже 19-річна Сніжана Бурденюк.
«Якби 25 років тому я мала такий вибір, то однозначно залишила б своє, – посміхається 45-річна Леся Онуцька. – Воно красивіше, я з ним народилась та пережила усі важливі життєві події. Але колись залишали дівоче прізвище або дуже відомі, або «авторитетні» (доньки багачів) дівчата, а я з простої сім’ї».
Читайте також: Краса буває різна. Як не помилитися з вибором косметолога у Франківську
«Я рада, що тепер жінки мають право вибору, а бажання залишитись на дівочому прізвищі сприймається суспільством як нормальна, звична річ. Відчувається зміна у свідомості. Коли 50 років тому я виходила заміж, то навіть і не думала про такий варіант», – говорить 70-річна Анна Вітенко.
Іноді компромісом для дівчат у парі стає написання обох прізвищ через дефіс. Втім, деколи через це виникає і перший конфлікт. Наприклад, чоловіки не визнають права жінки у виборі прізвища, бо вважають, що тепер їхня родина повинна спільно ділити все і мати одну «назву».
Михайло Паньків – історик, етнограф, який уже понад 50 років досліджує культуру Прикарпаття. Він каже, що за патріархального суспільства жінка належала чоловікові, тож носила його прізвище як його власність. Історично склалося, що головою сім’ї був чоловік, тому дівчина спочатку була «батькова», а потім «чоловікова». На Прикарпатті жінок навіть називали часто не по імені, а похідним від імені батька, а потім чоловіка – Іваниха, Петриха, Василиха.
Читайте: Психолог, шеф і компаньйон. Як франківцям працюється поруч з чотирилапими (ФОТО)
Такі правила були зумовлені тим, що спадщина переходила синам. А жінка усе життя була «при домі», виховувала дітей, займалась побутом і була соціально залежною.
«Воно й не дивно, спробуйте бути соціально активною людиною, коли на ваших плечах не менше трьох малолітніх дітей з мінімальною різницею у віці, а також велике господарство й багато худоби, – зауважує Михайло Паньків. – За таких умов навіть якби й було бажання, то втілити його у життя майже неможливо фізично – через банальну втому».
За його словами, сімейні стосунки з самого початку видавалися дещо меркантильними. Так, під час сватання сторона нареченої часто брехала про розміри приданого, щоб дівчину «захотіли взяти».
«Весілля колись тривало кілька днів і бувало, що наречений до самого кінця відмовлявся йти до шлюбу, аж поки не побачить документ, в якому буде вказано, що ті чи інші маєтки переходять в його власність», – говорить етнограф.
Читайте також: Притулок має бути таємним. Де у Франківську знайти прихисток від домашнього насильства
Усе це з часом змінювалось і в Європі вже у XIX столітті жінки ставали все більш самостійними. Так і з’явилось бажання залишати дівоче прізвище або брати подвійне.
«Я вважаю, що це добре досягнення, – каже Михайло Паньків. – Адже жінка має право на те, щоб історія її роду не забувалась. Поважати чоловіка потрібно, але треба поважати й себе».
…До речі, у Греції взяти прізвище чоловіка після весілля дуже складно. За законом, жінка має лишати своє. Можна спробувати змінити його через суд, але на підставі дуже вагомих причин. Також можна подати прохання, щоб дозволили подвійне прізвище. Втім, це довго й недешево.
