Люди

Пощо мені сучасне мистецтво? Діалог зі Звіжинським. Частина І

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Час від часу у Франківську відбуваються події, які відносять до сучасного мистецтва. І час від часу приходжу туди, де вони відбуваються. Не скажу, що побачене й почуте мені завжди однозначно подобається. Але переважно своє ставлення можу означити словом «цікаво». Усі ці епатажі, провокації, незрозумілості… А, може, забити на них? Може, воно й непотрібно, а чи й узагалі шкідливо, аморально?

Аби сформувати більш свідоме ставлення до сучасного мистецтва, порозмовляю-но з людиною, яка в ньому направду розуміється. З директором Івано-Франківського Центру сучасного мистецтва (ЦСМ) Анатолієм Звіжинським.

Звіжинський

— Вважаю тебе серед франківців одним із небагатьох, хто здатний найаргументованіше переконати мене, що сучасне мистецтво можна любити, бодай приймати. У цій царині ти фахівець, бо маєш відповідні освіту і досвід. Нагадай детальніше про них.

Закінчив Українську академію мистецтв у Києві (так вона тоді називалася), моя спеціальність «мистецтвознавець, менеджер». Ще до отримання освіти був організатором декількох виставок в нашому місті, в 95-му році робив два проекти в рамках Міжнародної бієнале «Імпреза». Вона відбувалася в нашому місті. А в 1996-му група франківських художників, і я з ними, представляли Україну на Бієнале в Санкт-Петербурзі. Як художник мав персональну виставку у Варшаві, але переважно був учасником колективних проектів. Пізніше виступав на міжнародних виставках не тільки як художник, але і як організатор. В 97-му, куруючи галерею «Марґінеси», розпочав галерейну діяльність у Києві, продовжив в Івано-Франківську…

— І нарешті, ти директор Центру сучасного мистецтва (уже два роки), отже організатор десятків мистецьких подій у місті. Але справа не лише в організації. Є багато твоїх текстів, які свідчать, що ти фахово аналізуєш навколомистецьку ситуацію…

Я намагаюся цей процес описувати, принаймні ті проекти, в яких сам брав участь, які організовував. А свого часу був і співредактором альманаху «Кінець кінцем», де друкувалися мої тексти з поглядами на розвиток сучасного мистецтва в Україні. Зрештою, ніколи не покидав займатися тим, що називається «мистецтвом», у цій чи іншій формах.

zvizhynsky_terroristy_1996

— Тоді мушу, нарешті, запитати, як тобі здається, чи справді потрібне сучасне мистецтво широкому загалові?

Я би питав ще ширше: чи потрібне людині мистецтво взагалі? Бо ми живемо в такій країні, де не лише сьогодні, а й протягом історії мистецтво не користується широким попитом, не є надто масовим, популярним і заангажованим у повсякдення. Те, що ми маємо нині, є певним віддзеркаленням такого ставлення: коли ми й досі не спроможні побудувати власну державність у тих формах, які називаємо «європейськістю». Мистецтво, і не лише візуальне, а й загалом як таке, знаходиться поза межами масової свідомості. Це, думаю, велика політична помилка наших державних діячів. Однак мистецтво все одно тією чи іншою мірою впливає на кожну людину, бо людина живе з поняттям «краси». Але смак до цієї «краси» може бути вихований по-різному. Йдемо в магазин, і обираючи річ, найперше реагуємо на зовнішні чинники, — чи підбираючи меблі до помешкання, чи кераміку для ремонту, чи авто… ну і т.д. І часто критерієм є візуальна краса. А тут уже залежить, на яких канонах краси людина вихована. І результат виховання: це те, що діється в місті з візуальною рекламою, чи архітектурою… Це ж комусь здається красивим? І воно відповідає рівню наших сучасних естетичних смаків.

— Тобто мистецтво виховує? Або не виховує (залишає нас невихованими), якщо його ігнорувати?

Мистецтво лише намагається ламати вчорашні стереотипи і вносити в нашу підсвідомість нову естетику.

— Це ти говориш про сучасне мистецтво?

Та про будь-яке. Класичне так само, якщо людина до нього дозріває. Бо переважно і до нього не дозріває, живе так званою попкультурою. Сприймати класичні зразки мистецтва — вже багато, а перейти до сучасного — ну-у-у це дуже прогресивно. Це вже жити не вчорашнім днем, і навіть не сьогоднішнім, а трохи зазирнути в майбутнє.

— Отже, подобається це загалу чи ні, він принаймні має приймати сучасне мистецтво, а не агресивно відкидати?

Та не повинен. Але йому нічого не залишається, окрім як миритися. І якщо загал цього не розуміє — це його проблема. І це його проблема, коли суспільство не хоче вчитися, не хоче прагнути зрозуміти. Так само — проблема конкретної особистості, якщо вона не хоче займатися самоосвітою, бо їй простіше відкинути, сказати «це сучасне мистецтво не зрозуміле та й просто потворне», замість намагатися зрозуміти, що хотів донести до її свідомості художник. Йдеться про те, наскільки ця особистість лінива. Якщо людина відкрита до пізнання, якщо запитує, то можна пояснювати. Нехай вона не погодиться з художником, але нехай спробує зрозуміти. Якщо ж вона закрита — навряд чи її переконаєш, що їй це слід робити.

cuJJTkcD7Q8

— Отже це для самої особистості корисно не пройти, ну, скажімо, повз Центр сучасного мистецтва, а зазирнути сюди?

Очевидно. Бо якщо вона не пройде повз, то матиме шанс внутрішньо рости, розширювати свої естетичні запити, формувати свої смаки. Звичайно, це теж позиція — плювати і казати «НІ» такому мистецтву». Але це насправді самообмеження.

— Сучасне мистецтво справді часто некрасиве…

zvizhynsky_особи 3

Воно дуже різне. Це соцреалізм мав вузькі канони: «мистецтво має бути таке, і більше ніяке». А сучасне може бути «красивеньким» аж нудним, на межі з кітчем, а може справді бути настільки потворним, викличним, щоб зачепити якісь людські комплекси, — аж справді опиняється на межі між мистецтвом і немистецтвом. Світове мистецтво дуууже різноманітне, як різноманітні самі люди у своїх внутрішніх всесвітах. І воно вносить різнобарвність у наш техногенний світ. Власне в цьому різноманітті його краса.

— Отож сьогодні, як ніколи, можна добрати мистецтво собі до душі?

Так, якщо тільки ти взагалі цікавишся мистецтвом. Бо ним цікавляться насправді не так багато людей. Художників значно, значно більше, ніж тих, хто цікавиться мистецтвом. Але це добре. Бо у такий спосіб люди самовиражаються. Це власне те, що дає мистецтво, — свобода самовираження. Роби що хочеш, аби тільки не завадити іншому. А мистецтво ніколи не зможе конкурувати з реальністю в тому, щоб бути гіршим, ніж саме життя.

— І тут ми, нарешті, мали б дати дефініцію сучасному мистецтву та окреслити його ознаки. Але це вже іншим разом…

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні