Чи може якесь прикарпатське село чи селище похвалитися своїм власним балом? Виявляється, може! У селищі Єзупіль Тисменицького району свого часу до них було не звикати. Такі забави панство часто влаштовувало у палаці Дідушицьких. І тепер, через сотню років, ця традиція відроджується. Минулої суботи, 10 листопада, тут уже втретє провели «всеєзупільський» бал.
Палац належить дітям
Спокійний суботній вечір. На вулицях Єзуполя ні душі. Десь висять невеличкі оголошення, а десь і афіші: сьогодні о 17.00 — усі на бал. Може, тому й надворі так порожньо, бо всі готуються.
Рудольф та Надійка зачарували всіх
Отже, прямуємо безлюдним Єзуполем на пошуки панського палацу. Адже свого часу бали проводились саме тут. І спершу трошки історії.
У 1597 році татари спалили село-попередник Єзуполя — Чешибіси. Місцевий воєвода Якуб Потоцький, коли намагався врятуватися, дав обіцянку — якщо виживе, то збудує на честь Марії та Ісуса два села на берегах Дністра. Вижив, виконав. Нині маємо Єзупіль і Маріямпіль.
Після Потоцьких у селищі почав заправляти граф Войцех Дідушицький, відомий політичний діяч і колекціонер. Побудував палац. Нині у тому приміщенні обласний дитячий психоневрологічний санаторій.
Йдемо на дитячий галас. Минаємо малих шибеників і виховательок, які спроваджують до потрібної будівлі. Про те, що це колись був палац, одразу й не скажеш. Пам’ятку архітектури видає хіба іонічний портик при вході та старі сходи всередині. А колись сюди на бали з’їздилось панство зі Станиславова та Кракова. У величезній залі на першому поверсі кружляли десятки пар. Тут дотримувалися бальних традицій, адже Войцех Дідушицький був відомим модником і частим гостем на балах у Відні та Кракові. Набравшись того духу, старався запровадити його у власному палаці. Дух аристократизму тут жив до 1939 року.
Віддушина для старших
Від палацу прямуємо до клубу, бо саме сюди перенесли сучасний Єзупільський бал. При вході — афішка, всередині все обвішано повітряними кульками, на стінах фотографії з попередніх заходів. Молодий хлопчина у костюмі й зі списками у руках чекає гостей.
Три роки тому єзупільська громадська організація «Моє майбутнє» взялася відродити давні традиції. Ще й від старших часто чули, що немає їм де дітися.
Дами чекають кавалерів
«Перший бал був сприйнятий приблизно так — що воно таке? — розповідає один із організаторів Володимир Половський. — Люди дещо насторожено ставилися до того, що за запрошення треба платити. Та потім звикли, і вже за місяць, коли афіші ще не висіли, запитували — чи буде бал?».
Та спершу було багато роботи, бо ніхто ніколи таким не займався, щось читали, хтось відвідував «Галицький бал» у Франківську і там придивлявся до всього.
«Чим наш бал відрізняється від Станіславського чи Галицького? Насамперед тим, що він Єзупільський, — впевнений Половський. — Дрес-код: або метелики, або краватки у чоловіків та сукні нижче колін для жінок. Організатори у нас суворо його дотримуються. Хочемо не розказувати, а власним прикладом показати, як має бути. Ми хотіли створити середовище для дозвілля дорослих людей. Можемо впевнено сказати, що бал став для них такою віддушиною, хоч і раз на рік».
Танцювальні експерименти
Залу заповнюють поважні дами у супроводі кавалерів, молоді дівчата у красивих сукнях, хлопці у костюмах і метеликах. Хоч деякі красуні явно проігнорували попередження про дрес-код, бо їхнє вбрання було якимось дискотечним і явно до колін не діставало.
«Я спеціально купувала сукню до балу, — розказує Леся, дівчина, одягнена у довге фіолетове плаття. — Дуже довго готувалась, бо не часто потрапиш на такий захід. А виглядати хочеться достойно».
І закружляли пари у вальсі…
До речі, серед гостей бігало багато малечі, бо дехто прийшов зі своїми дітьми та онуками.
«Я тут уже вдруге, — каже найстарший учасник балу, 72‑річний Богдан Овчар. — Прийшов з онучкою. Треба, аби вона змалку привчалася до вишуканих манер». І, взявши малечу на руки, закружляв у вальсі.
До речі, щодо музики — лунала переважно класика. Щоправда, потім її змінила більш драйвовіша ретро-музика, ба навіть, диско. Організатори пояснили це тим, що просто людей на одній класиці не втримаєш.
Але спроби були. Наприклад, своєрідний майстер-клас з класичної польки. Виявилося, не дуже й складно — притупуєш, приплескуєш та прискакуєш у такт. Танцювали тут і макарено-вальс. Незвично, але ду-у-уже цікаво. Все починалося з вальсу, потім реміксові мотиви, кавалери в один ряд, їхні дами в інший — традиційні рухи макарени, а потім музика знову плавно перейшла у вальс. Організатори кажуть, що позичили таку ідею з Губернського балу в Росії.
Певно, найбільше вразили виступи Рудольфа Шваюка та Надійки Тимури. Дівчинка на інвалідному візку рухалася так красиво, так граційно, що перехоплювало подих і з обличчя не сходила посмішка. Молодці! Після цього ніхто не міг всидіти.
Галантні кавалери не дозволяли сумувати красуням і щоразу запрошували до танцю. Правда, кавалерів на всіх не вистачало.
«Поки не почали проводити бали, я й не знав, як танцюють той вальс, — каже один із кавалерів балу Микола. — Ми навіть тренувалися. Тепер знаю, що таке вальс, полонез і полька».
Не обійшовся бал і без оперного співу від Наталі Зубко та Віри Бойчук з Івано-Франківська. Красиво. Невеличкий фуршет потішив би смак гурманів. Канапешки — смакота. Також, аби зберегти цікавість гостей, до самого кінця проводили різноманітні конкурси з подарунками. Наприкінці розрізали великий торт. Певно, теж був смачний. На жаль, не пробувала, бо треба було їхати й тікати з балу. Кришталевих туфельок не губила. Але й без них було дуже добре.
Comments are closed.