Нещодавно завершився збір грошей на розвиток Пласту на сході України. Скаутський патріотичний рух продовжує поширюватися країною. Пластунами можна стати в будь-якому віці й назавжди, пише “Репортер“.
Гроші на розвиток
Збір грошей завершився 18 жовтня. Зібрали понад мільйон гривень. До акції долучились і відомі люди – письменник Юрій Андрухович, актор Роман Луцький, які продали на благодійному аукціоні свої речі.
«На сайті Спільнокошту, де власне й збирали гроші, вказано, що загалом долучилися 400 благодійників, – розповідає одна з організаторів акції, пластунка-виховниця Катерина Смірнова. – Також ми організували благодійний аукціон побачень, перекидали гроші, які залишалися з інших заходів. Був благочинний збір і на відкритті пластового року в Франківську».
Ці гроші підуть на розвиток станиць (осередків) на сході України: оренду приміщень, купівлю матеріалів, безкоштовні вишколи для інструкторів.
Читайте: Андрухович і Луцький допомогли зібрати на Спільнокошті рекордну суму на розвиток “Пласту” на Сході
«Пласт на сході вже активно розвивається: наприклад, у Харкові організували станицю лише п’ять років тому, а цьогоріч туди вже наші діти їхали у всеукраїнський табір, щоб здобути найвищу пластунську нагороду», – каже Катерина Смірнова.
Благодійні акції Пласт проводить не вперше. Наприклад, у лютому цього року влаштували Зоряний бал, на якому зібрали 65 тис грн – усе пішло на благодійність.
Три дні в лісі
Голова франківського Пласту Назарій Лугарєв розповідає, що в нашому осередку – близько 500 людей. Осередок ділиться на курені, кожен з яких має свої назву і шеврон (їх придумують самі пластуни), а ще – свої ступені й навички.
Читайте: Франківські пластуни розпочали свій новий рік (ВІДЕО)
У холодний період, з вересня по червень, пластуни приходять на сходини та акції, приурочені до історичних і пластових подій. Також проходять тренінги: для старших – на вдосконалення, для юнацтва – мотиваційні. Наприклад, минулих вихідних відбувся такий тренінг у селі Гуті.
Влітку влаштовують табори: раз на рік чередуються курінний і станичний.
«Щороку курінь вибирає тематику і легенду до таборування. Наприклад у 79 курені була тема табору – Старшинська школа УПА, – каже Назар Лугарєв. – До неї придумали легенду, знайшли реманент і бавилися у вояків УПА. Ще були опришки, був табір за мультиком «Корпорація монстрів», де кожен називався як герой мультфільму. Цього року плануємо організувати станичний табір – від 150 до 250 людей. Там також вибирають свою тему».
Читайте: Казкотерапія в Івано-Франківську: чому носики теж лікують дітей (ФОТО)
Щороку наприкінці липня – на початку серпня проходять крайові табори за напрямками.
«Наприклад, є курінь «Легіон», який має військову спеціалізацію, – розповідає Назар. – Вони живуть у лісі, стріляють, бігають з автоматами, маскуються, нападають. «Говерля» – мандрівний табір, поділений на три ступені за важкістю проходження. Коли кожен ступінь фінішує, то отримує певний рівень пішого мандрівництва. Наприкінці табору пластуни отримують спеціальний сертифікат. Він згодиться, наприклад, якщо захочете піти на Еверест».
На лівому рукаві форми пластуни носять значки-нашивки. Обов’язковими є ті, що засвідчують пластові ступені. Перейти на вищий ступінь можна, здавши проби: теоретичні та практичні навички. За досягнення пластуни отримують нашивки-«вмілості»: домогосподарство, слюсарство, першу медичну допомогу, театральну гру, астрономію та інші. Якщо постаратися, то можна зібрати й усі значки.
«Здібні пластуни мають нашивки на весь рукав, – говорить зв’язковий юнацького куреня Володимир Лесів. – Можна здобути вмілість-перо. На одне перо треба здати теорію про виживання в лісі. На два пера – самостійно провести там добу, збудувати «шелест», розпалити вогонь, добути їжу. Щоб отримати три пера, треба провести у лісі три дні й три ночі. Пластун має зробити лук, знайти харчі – гриби, ягоди, зробити собі тарілку й ложку. Потім змайстровані столові прибори перевіряють: дають з них обід».
А ще щодня пластун має додаткове випробування: наприклад, день треба промовчати, а в інший – ховатися, бо тебе не мають побачити. З собою дають лише два сірники. Незважаючи на небезпечність завдання, Назарій Лугарєв каже, інцидентів не трапляється, адже виховники завжди контролюють випробування.
Прийти ніколи не пізно
Пласт ділиться на улади (спільноти), в які входять різні вікові категорії. Найменші – пташата – діти від двох до шести років. Потім новаки – від шести до 11. З 11 до 18 – юнацтво, а з повноліття до 35 років – старші пластуни, які стають виховниками і навчають малих. Після 35 – сеньойри. Участь у Пласті не безкоштовна, але щорічні внески невисокі: 300 грн для старших, 400 для юнаків і 480 – для новаків. Пільгові категорії мають знижку.
Читайте: Діти танцюють серцем: як тренуються і перемагають учні франківської школи Влада Ями
«Найменшим розповідаємо історії, граємо в ігри, спрямовані на розвиток мовлення, дрібну моторику, уважність, кмітливість. У новацтві діти здобувають нові знання, вчаться слухатися дорослих, – розповідає Катерина Смірнова. – У пласті є 14 точок пластового закону, і кожен пластун старається їм відповідати: бути скромним, сумлінним, уважним, старанним тощо. Також є три основні обов’язки: бути вірним Богові й Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу».
«Репортер» потрапив на сходини рою новаків «Круті скорпіони». Семирічні хлопчаки, сміючись, розповідають, що у Пласті граються, співають пісні та щороку їздять у табір.
А 16-річні дівчата-юнки кажуть, що у Пласт прийшли кілька років тому, дізналися про організацію у школі та від друзів.
«Я пластую три роки і мені дуже подобається. Пласт – це сім’я, нове життя, тут постійно якісь нові розваги, – говорить пластунка Надія Тісак. – Щодня нова роль: сьогодні пишеш твір, завтра крутиш гайки, постійно відчуваєш себе в русі, а не сидиш вдома на дивані. Ніщо так не виховує, як Пласт».
«Ти розвиваєшся у різних аспектах: поведінка, духовне і патріотичне виховання, потім вибираєш спеціалізацію, в якій будеш вдосконалюватися, – додає Настя Конопацька. – Пласт дав багато у плані саморозвитку, додав впевненості в собі».
Але не всі приходять в дитинстві. Так, Анатолій Миськів привів у Пласт сина і залишився сам.
«Пласт – це була моя мрія з дитинства. Свої мрії ми втілюємо в дітях. Коли мій син тільки почав ходити на Пласт, я постійно чув розмови, що бракує виховників і запрошували приєднатися. Я наважився і ось уже другий рік тут, – говорить Анатолій. – Я маю за що дякувати життю, тому хочу віддячити йому, моїй країні. Людина, яка має мрію, може прийти у Пласт, і тут їй допоможуть її втілити. Треба лише відважитись».
