У четвер, 31 грудня, під Львовом в селі Крупське під час тренувального стрибка з парашутом загинув мешканець Івано-Франківська Михайло Сочавський. Новина набула значного резонансу. Учасники клубу “Скай-груп” розповіли про трагедію.
“Сама організація процесу стрибків з парашутом передбачає цілий комплекс заходів і необхідної підготовки і навичок. Існують різні види стрибків і різні типи парашутів. Найвищий ступінь безпеки – це ознайомлюючі стрибки з парашутом для тих, хто хоче стрибнути вперше, — пише Роман Прокопишин, учасник прашутного клубу з Івано-Франківська.
Тут проводиться попередня підготовка і заняття безпосередньо перед стрибком, застосовуються самий надійний в світі принцип розкриття парашуту – примусове (коли основний парашут на третій секунді відкривається незалежно від бажання парашутиста).
Статистика говорить про те що за 60 років застосування принципу “примусового розкриття парашута” не було жодного випадку щоб не розкрився парашут.
Інша категорія стрибків – програма підготовки парашутистів. На цьому етапі не кожну людину, яка проявила бажання займатись стрибками, допускають до такого типу стрибків і причини можуть бути різні (відсіяли на медкомісії, неадекватна поведінка під час набору висоти, наприклад паніка, і таке інше). Тобто самого бажання виконувати висотні стрибки мало.
Заняття проводяться індивідуально, враховуючи морально-психологічні особливості людини і її навички діяти в екстремальних умовах. Кінцева мета – навчити парашутиста безпечно для себе і інших парашутистів виконувати стрибки у вільному падінні з ручним розкриттям парашута.
При тому, що парашутна техніка проходить ретельну перевірку, сам процес підготовки до стрибків по “програмі” передбачає вивчення “особливих випадків” і порядок дій, необхідних для безпечного приземлення, в таких випадках відпрацьовується парашутистом ще на землі до рефлекторного рівня.
Тільки після здачі заліків отримується дозвіл на виконання висотних стрибків з ручним розкриттям парашута. Яким би не вважався ідеальним парашут, існує багато чинників які впливають на успішність і результат стрибка. В цьому варіанті кожен парашутист який сідає в літак розуміє що може відбутись “особливий випадок”.
Всі учасники групи підготовки – як велика сім’я. Ми, практично, щовихідних їздимо на стрибки, а влітку залишались ночувати на аеродромі, щоб на наступний день теж стрибати.
Міша був нам дорогим другом, не пропускав жодних “стрибкових” вихідних. Ми, разом з Мішою, були в одному взльоті в той день. Дуже прикро, що зараз на смерті такої щирої людини багато хто “користає”, намагаючись надати більшої сенсаційності, “перчинки”, а, за браком інформації, додумує деталі випадку сам. Уявіть, що смерть спідкала б мотоцикліста, чи лижника, чи в такому випадку ви придумували якісь деталі, для збільшення гостроти новини?
Я не берусь судити людей, які написали інформацію, яка не в повній мірі відповідає дійсності. Можливо це емоції, можливо інша мета. Але я чітко знаю, щоб писати про щось треба розуміти і добре знати матеріал. Що може написати людина, якої не було на аеродромі 31 грудня, і взагалі ніколи до цього часу не цікавилась стрибками з парашутом? Нехай це залишиться на її совісті.
Щодо надійності парашутів, чи організації стрибків відповім просто – я планую далі стрибати на “Крупському”. Думаю, це вагомий аргумент довіри до техніки та до клубу.
Вічна пам’ять, Міша. BSBD”.
Оксана Тенюх, Івано-Франківськ:
“Як багато хто з вас вже знає, що 31 грудня, під час тренувального стрибка з парашутом загинув один з моїх товаришів. Стався фатальний нещасний випадок.
Приношу щирі співчуття рідним і близьким. Міша, разом з нами займався стрибками як видом спорту. Разом зі мною і іншими членами нашого клубу. Міша був нашим другом, можна сказати, членом сім’ї, і активним членом клубу, ми з ним постійно разом їздили з Івано-Франківська на стрибки.
Скайдайвінг як спорт – це екстремальний вид, ми всі, перед кожним стрибком, знаємо на що йдемо.
Всі ми, хто живе небом і чекаємо вихідних щоб піднятись над землею – ми свідомі що йдемо на ризик, але це не зупиняє нас в нашому бажанні відчувати смак висоти і адреналіну.Ми все розуміємо. Ми радіємо успіхам і переживаємо за невдачі один одного. 31 грудня ми втратили одного з нас, і це біль яка залишиться в кожного з нас.
Смерть Міші – це наша спільна непоправна втрата, вічна йому пам”ять, він залишиться в наших серцях назавжди”.
