У такий спосіб, кажуть автори архітектурного проекту, можна зберегти будинок, що має історичне значення для міста. Однак містобудівна рада різко розкритикувала пропозицію.
Архітектор нагадав, що будинок Гриневичів, попри безумовну історичну цінність, все ж не є пам’яткою архітектури. Співвласники будинку – організація “Союзу українок” – самі звернулися до інвесторів з пропозицією “зробити лад” з будівлею, яка потребує капітального ремонту. Донедавна у ній працював “Музей родини Гриневичів”, і союзянки хочуть його відновити.
Запропонований Чулупом архітектурний проект передбачає зведення на ділянці площею 12 арів семиповерхового будинку з мансардою, відновлення фасаду камениці Гриневичів і включення її в цокольний поверх новобудови за скляними конструкціями. Вхід до музею буде окремий – вже не з Василіянок, а з бічної вулиці Богунської. Площа музею – 150 кв м, квартир у будинку – 40, площа комерційного призначення – 250 кв м. Планується також підземний паркінг і автостоянка в дворі.
Щоправда, проект у такому варіанті передбачає повне знесення історичної кам’яниці і точне відтворення з сучасних матеріалів. Відтак, у містобудівної ради з’явилися зауваження щодо відсутності матеріалів фотофіксації будинку Гриневичів і плану першого поверху. “Є громада, яка хоче зберегти будинок, і це добре. Не треба бавитися в перенесення. Варто лишити на місці будинок Гриневичів, а подумати, що робити з багатоповерхівкою”, – зауважив начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому Ігор Панчишин.
Панчишина підтримали члени містобудівної ради. Архітектор Володимир Ідак вважає, що проект не витримує жодної критики, а інвестори некоректно сформулювали для архітектора завдання. Архітектор Володимир Лукомський наголосив, що новобудова, яка насправді тягне на повноцінну дев’ятиповрхівку, буде “інородним тілом” в довколишньому архітектурному середовищі, “повністю знищить Богунську” і нависне над Парком воїнів-інтернаціоналістів.
– З одного боку, є спроба зберегти садибу Гриневичів, – каже директор департаменту містобудування і архітектури міськвиконкомуВолодимир Гайдар. – Але союзянки або мають фальшиву позицію, або не розуміють історії. Ми повинні шляхетно і відповідально повестися з будинком Гриневичів. Маємо шанувати іх вже через те, що вони підняли забутий шматок історії. Для громади і містобудівної структури Франківська цей будинок є цінністю. Величезна претензія до архітектора, який мав подати відповідно. Проект як він є – категорично не може бути. Це керамічна плитка під дерево, а не автентичний брус, якщо образно. Це концептуальне зауваження. А тепер технічні: не може бути кутового акценту на перетині цих вулиць, бо є домінанта на Василіянок. Нам треба не “картинка”, а рішення. Інвестор має зрозуміти і нам довести, що він хоче зберегти пам’ятку і показати нам проект, який зроблений для того, щоби будинок Гриневичів жив.
Відтак, Володимир Гайдар запропонував зберегти – не зносити і не переносити будинок Гриневичів, а новий будинок зробити за ним як тло.
Володимир Ідак наголосив, що свого часу родина Гриневичів подарувала франківцям цю садибу, тож знищувати іі було б просто неетично. Містобудівельна рада вирішила повернути проект на доопрацювання з ключовою умовою: будинок Гриневичів має бути збережений.
Довідково:
Як відзначав краєзнавець Михайло Головатий, будинок Гриневичів – “дуже цікава міщанська споруда у стилі класицизму. Таких будинків у місті вже практично немає”.
Провінційні будиночки такого типу були дуже характерними для Станиславова у період до “мармулядової пожежі” 1868 року. А “допожежна” архітектура у центрі міста, який вигорів включно із Ратушею, є унікальним явищем для сьогоднішнього Франківська.
Кам’яниця цінна не лише унікальною архітектурою, а передовсім історією, наголошує Михайло Головатий. Власницею будинку була близька родичка письменниці Катрі Гриневичевої Ірина Гриневич. Відома письменниця та керівник львівського “Союзу українок” була заміжня за рідним вуйком сестер Гриневич Дарії та Ірини, які мешкали в Івано-Франківську. Приїжджаючи до родини зі Львова, Катря Гриневичева часто гостювала у цій кам’яниці.
А у 1980-их роках будинок слугував явочною квартирою для забороненої УГКЦ. Тут також неодноразово збиралися дисиденти Левко Лук’яненко, Микола Поровський, Роман Круцик.
Comments are closed.