Назар з ТЦК. Військовий «десятки» про війну, ампутацію та байдужість

На нулі перша зброя – це лопата. Так дні на фронті характеризує 26-ти річний калушанин Назар. Військовий відбивав атаки окупантів на Київщині та Донеччині у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади. Рік тому отримав важке поранення – відірвало ногу. Після протезування та реабілітації продовжує службу в одному із ТЦК Івано-Франківської області.

Розповідь стрільця-зенітника опублікували на сторінці Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.

Розумів, що в Україні біда, взяв і пішов мовчки, – говорить про перші дні вторгнення військовий.

Перші бойові дії Назар зустрів на Київщині. Згадує, як над українським небом літали ворожі Су-34. Летіли високо, що їхні інструменти не могли з ними працювати.

Була підтримка піхоти, особливо, 108 батальйону. Ми були у їхньому розпорядженні, – пригадує Назар.

Після Київщини військових відправили на Донецьку область. Там почалися наші перші втрати його підрозділу.

Перше правило на Донбасі – копати. Копаєш вище голови, аби лишитися живим, – розповідає військовий. – Активно обстрілювали танками, артою. Десь з травня минулого року вже почали активно використовувати дрони. Ще літали їхні літаки Су-25, але завдяки нашим підрозділам, підрозділам ППО було збито немалу кількість літаків. Вони перестали літати в районі нуля і нас просто почали крити артою.

Під час одного з обстрілів Назар отримав поранення. Це сталося 12 травня.

Я три кроки не добіг до бліндажа, – згадує військовий. – Відірвало ногу, права посічена осколками. Перев’язав турнікетом, обстріл тривав ще пів голини, чекав на евакуацію.

Попереду чекали важкі операції. Розказує, було, що заживо, без наркозу й не на операційному столі було хірургічне втручання.

Після лікування, реабілітації та протезування, Назар продовжує службу у ТЦК.

Я не хочу, аби люди бачили протез, але ти стоїш після того всього, що ти пережив і на тебе плюються і кажуть, що ти такий «кончений», бо ти не йдеш воювати, а стоїш тут, – говорить військовий. – Я просто мовчу. Я нікого не заставляю, але інколи з людьми говорю, аби вони зрозуміли, що якщо ми не підемо, ми просто пропадемо. Нас знищать.