Минулої неділі в американському місті Ньютаун, серед кукурудзяного поля, фестивалили українці на традиційному святі імені пані Папроцької. Це другий за величиною фестиваль у штаті Коннектикут, який зібрав близько тисячі українців та американців.
Усіх на свято заманила смачна кухня та весела музика. Репортер такого пропустити не міг.
Свято пані Олі
Фестиваль у Ньютауні понад 40 років тому започаткувала емігрантка з Львівщини – Ольга Папроцька. Захотіла, аби на її обійсті збиралися українці, лунали українські пісні, зберігалися традиції.
До США вона виїхала дівчиною, ще після війни. Тут зустріла свою долю – такого ж молодого українця. Папроцькі багато й тяжко працювали, аби заробити на свій дім і клаптик землі.
Єдиним місцем, яке нагадувало про рідну домівку, була українська церква у місті Бриджпорт. До речі, і нині тут живе чимало українців.
Храм УГКЦ у Бриджпорті
При храмі було невелике подвір’я, на якому й влаштовували свята. Та згодом мерія міста вирішила віддати приміщення церкви місцевому госпіталю. Укрїнцям виділили інше – велике й красиве, але без свого подвір’я.
Тоді пані Папроцька й запропонувала збиратися у неї на обійсті та влаштовувати фестини.
У 2008 році Ольга Папроцька померла, але заповіла дітям продовжити традицію. Її донька – пані Глорія – має на фестивалі своє постійне місце. Її палатка – такий пізнавальний український куточок. Тут карта України, абетка, коротка інформація про звичаї, національні страви. Є старі фото, вишивка, писанки. Все, аби познайомити американців, яких на святі теж не бракує, з Україною.
Її брат Стів бігає фестивальною територією та помагає з організацією. Обоє кажуть, відчувають радість і гордість, бо продовжують мамину справу.
Союзянки допомагають Україні
Велика фестивальна територія поділена на кілька секторів. Спортивний, концертний і кулінарний.
Великі й малі грали у футбол чи волейбол. Хтось сидить у затінку, дивиться та слухає виступи танцювальних і вокальних колективів. Інші смачно наминають вареники.
У наметі з різною смакотою порається франківчанка Марія Николюк. Жінка накладає охочим голубці, налисники, тушковану капусту з сосисками, шашлики й таке інше.
Валіза з підпілля. Бабуся Анна із Вороненки пам’ятає усі служби УГКЦ при совітах (ФОТО)
Каже, аби це все наготувати, жінки збиралися напередодні у церковній кухні. От, наліпили спеціально для фесту 2500 вареників, 600 голубців, 500 млинців і ще багато чого смачного.
Пані Марія другий рік керує 73 відділом Союзу українок в Америці. З родиною до США переїхала 13 років тому.
Каже, тутешні союзянки активно долучаються до різних заходів, як от до цього фестивалю, організовують і свої. Адже вони займаються благодійністю, а на подібних святах є нагода зібрати кошти й відправити допомогу в Україну.
За словами пані Марії, вони допомагають і Надвірнянському дитячому будинку, і хоспісу в Івано-Франківську.
«Також маємо два солдати в Україні, яким допомагаємо, – розказує Марія Николюк. – Є мама, яка сама виховує трьох дітей. Її чоловік загинув на війні. Тут допомагаємо нашим військовим, які проходять лікування».
Вторговані на фестивалі гроші підуть на потреби церкви, а частину віддадуть на лікування пораненого атовця Костянтина Шкапоєда з Одещини.
Костянтин, батько чотирьох донечок, служив у 57 окремій мотопіхотній бригаді. У 2017 році під Пісками отримав важке поранення в голову. Нині лікується в американському госпіталі.
Своя країна
За словами ще однієї з організаторів фестивалю – Олени Станіславської, подібні фестивалі влаштовують при кожній українській церкві. Фест у Ньютауні – другий за величиною.
Наприклад, минулої неділі зо дві тисячі людей приїхали на Українські дні до Стемфорда. Це ще одне місто у штаті Коннектикут, де мешкає чимало українців. Тут є духовна семінарія, а при ній школа, церква й український музей.
Бабуся з Тлумаччини довго приховувала, що малює картини, бо в селі так не прийнято (ФОТО)
Фестивалем у Стемфорді розпочинають літній сезон. Саме так, адже літній сезон в США офіційно триває до 23 вересня. Свята роблять при церквах. Наприклад, у Нью-Гейвені. Тут, до речі, розташований і знаменитий Єльський університет. Також є українська церква у Хартфорді, у Нью-Британі.
Олена Станіславська родом із Самбора. Переїхала з батьками маленькою дитиною і мешкає тут уже понад 30 років. Каже, ще застала пані Ольгу Папроцьку. Була вона дуже активною, любила ходити до церкви, долучалась до різних подій, якими тут популяризують Україну.
«Ми теж все те любимо і робимо, – каже Станіславська. – І своїх дітей ростимо у тих традиціях, аби не забували. При церкві відкрили українську школу».
П’ять років у школі викладає львів’янка Світлана Березка. Розказує, що заняття проводять щосуботи. На уроки збирається до 20 дітей. Усі вони народжені вже в Америці, але – українці.
А пані Романія Черепаха сміється, що вона тут уже найстарша – 72 роки. Радіє, що збирається багато молоді, є ті, хто роками приїздить на свято, є багато нових.
Родина пані Роми до США переїхала, коли їй було три роки. А народилася вона у Німеччині. Туди батьків ще підлітками забрали на роботу. Мати з Львівщини, а тато з Прикарпаття – село Богрівка Богородчанського району. Каже, мамине село спалили, повертатися було нікуди. А батько був сиротою, і крім нього – ще 12 дітей.
Пані Рома розказує, що тут теж було тяжке життя, але в Україні тяжче. За сім років її батьки купили хату. Батько тяжко працював на військовому заводі, там було багато українців, а жінки вдома гляділи дітей.
В Україні пані Рома була двічі у 1970 роках. Їздила до бабці, коли та ще була жива.
Каже, має тут свою Україну і доки може, всіляко її буде підтримувати. Усі традиції передала дітям, а ті вже так само виховують своїх.
Автор: Світлана Лелик
Comments are closed.