23 листопада починається концертний тур, який називається «Психо». Що це за тур?
У нас з «Собаками в космосі» починається черговий тур містами України. Ми його традиційно присвячуємо до виходу нашого чергового альбому. В нас цього року вийшов альбом, який називається «Пси». Ми відвідаємо міста, де ми ще не були з презентацією, а також ті міста, де ми вже були і нас чекають знову.
Назвали ми його «Психо тур» хоча нічого психічного в ньому не буде, скоріше психологічне. Ми завжди намагаємося говорити з нашими слухачами на серйозні теми. Це перетворюється на діалоги.
Цей тур має благодійну частину. Я знаю, що в будете збирати гроші, щоб допомогти Олександру Кольченку. Розкажи трохи про це.
Ми гроші для Олександра Кольченка і Олега Сєнцова збирали і раніше. Цього разу до нас звернулися активісти, друзі Кольченка. Вони хочуть допомогти мамі Сашка зібрати грошей на поїздку до нього в колонію. Ми сказали, що організовуємо тур і як раз можемо допомогти. Будемо збирати кошти на наших концертах і прес-конференціях.
Наскільки допомагає така підтримка, як українська, так і міжнародна? Наприклад, Олега Сенцова підтримують на кінофестивалях, наприклад на минулорічній Молодості, також на Каннському кінофестивалі. Наскільки, за твоїм відчуттям, можуть допомогти такі жести, як символічні, так і конкретні?
Я не знаю, наскільки можуть допомогти. Але вважаю, що в будь-якому разі слід спробувати. Згадай ситуацію з Савченко. Добре, що її вже звільнили і вона в Україні. Але ж ніхто не знає, що би було, якби не така потужна увага. Ми ж не знаємо, які там були закулісні ігри. Про наших громадян, які знаходяться у місцях позбавлення волі в країні-агресорі треба говорити і привертати увагу. Добре, що ми говоримо про Олега Сєнцова і Сашка Кольченка але так само треба говорити і про всіх інших.
Розкажи більше про альбом «Пси». Мені він видається найбільш різким.
Він найбільш різкий і найбільш серйозний, дорослий. Очевидно це свідчить про те, що колектив дійшов до певної межі, коли можна робити якісь висновки. Ми граємо разом десятий рік і це наш четвертий студійний альбом.
В деяких піснях можна почути якесь розчарування.
Я б говорив не про розчарування, а скоріше про певний скепсис. Він акцентує не на зневірі і бажанні нічого не робити, а, навпаки, на тому, що кожна проблема потребує свого вирішення і будь-яка несправедливість повинна бути виправлена.
В одній з пісень в приспіві є рядки, які апелюють до графіті, яке я колись бачила на facebook з написом «Господь, жги». Наскільки це конструктивна позиція?
По-перше, поштовхом справді було саме це графіті. Але і сам альбом побудований концептуально, це не набір випадкових пісень. В наступних піснях це питання вирішується. А починається все дійсно з нігілістичних закликів все палити. І завершується розумінням того, що окрім нас наших проблем ніхто не вирішить і тільки нам все це розгрібати.
А до чого тут собачки, тобто пси?
Пси – це промовиста, пряма метафора. Це молоді, невизнані, нахабні молоді люди, які виходять зі своїх закапелків щоби завойовувати цей світ. У Сергія Міхалка теж є подібна композиція, «Дворняги». І між нами відбувається творчий діалог. Вони говорять про своїх дворняг, а ми про своїх псів, які виходять зі своїх старих під’їздів і розуміють, що цей світ належить їм. Тому що, яке б не було їхнє попереднє життя, у них попереду світле майбутнє.
Оскільки ми згадали гурт Brutto, то не можу не згадати щойно презентованйи кліп «Середні віки» на тексти Сергія Жадана і музику гурту Brutto. Якщо подивитися на відео ряд цього кліпу, то він теж апелює до ідеї про зграю дивних молодих людей в пост апокаліптичних декораціях спальних районів, де мало життя і багато бетону.
Є така річ у Міхалка, яку мало хто розуміє. Його намагаються зарахувати, відповідно до наших традицій, або до лівих, або до правих. Але ліві ображаються на те, що він недостатньо лівий, а праві – на те, що недостатньо правий. Але головне у нього про інше. Хоча ми ніколи з ним про це не говорили, але мені здається, що у нього йдеться про нову соціальність, нові соціальні групи і моделі. Це страшенно цікаво і страшенно важливо, тому що це справді зараз відбувається в суспільстві.
Якщо говорити про проблеми поколіннєві і урбаністичні, то ніхто ж не мислить категоріями нових соціальних груп, які виокремлюються. От наприклад, одна з таких груп – ультрас, які за останні два з половиною роки дуже яскраво виявилися. Під час Революції Гідності вони вийшли на вулиці і всі їх раптом помітили. А до того всі про них думали, як про якихось хуліганів відморозків, які тільки і вміють, що битися на стадіонах. Але в них є і своя ідеологія, вона різна.
А взагалі така річ дивна. Я про ультрас донецького Шахтаря писав задовго до війни. Я пам’ятаю Донецьк 2011 року, стадіон Шахтаря і їхні ультрас, які співають пісні про Бандеру з чорно-червоними прапорами.
В англомовній пресі уже пишуть про новий феномен сьогоднішнього часу. Його називають трайбалізм, від слова tribe – плем’я. Йдеться про те, що у суспільстві, де бракує довіри на горизонтальному рівні, виникають племена «своїх»: родини, друзів, колег, ультра, однієї редакції. Чи бракує довіри в суспільстві? Чи може зграя допомогти це вирішити?
Не хочу сказати, що я про це знав раніше. Але згадай «Ворошиловград», де як раз є соціальна група, яка організовується за територіальним принципом і відстоює свої локальні інтереси. І єдиний шанс вистояти у них полягає як раз в цій локальності й ізольованості.
Довіри в суспільстві справді катастрофічно мало. І хоч якийсь механізм з цим боротися – це як раз горизонтальна співпраця. Але, погодься, це ж діє. Віра, не в сакральному значенні, виникає як раз на горизонтальному рівні. Там, де з’являється якась вертикаль, віра набуває зовсім іншого виміру. Спочатку ти вибудовуєш собі месію, потім в ньому розчаровуєшся. Горизонтальні зв’язки працюють по-іншому.
Comments are closed.