Фото Івана Вовка
Франківськ став одним із перших міст, де на центральну площу почали виходити студенти. А вже наступного дня вирішили ставити намети на Вічевому майдані та чергувати біля них. Усі майдани зібрало прагнення пристойного життя разом з цивілізованою Європою. Але після силового розгону активістів у Києві 30 листопада люди вийшли вже проти злочинної влади.
До теми: Франківська акторка Галина Баранкевич – людина тижня за версією «Репортера»
Потім були автобуси на Київ, холодні ночі в наметовому містечку, страшні сутички з «Беркутом» і перші жертви. Від мирного зібрання події переросли у повстання з горілими шинами, бруківкою та коктейлями Молотова в руках. А ще були викрадення активістів, тітушки і снайпери. На столичному майдані полягли 106 героїв, понад 2000 було поранено.
Малюнок Юрія Журавля
Їх назвали Небесною сотнею, на першу річницю Революції присвоїли звання героїв України. Серед них і семеро прикарпатців: Ігор Дмитрів, Ігор Ткачук, Роман Гурик, Сергій Дідич, Михайло Костишин, Богдан Калиняк, Василь Шеремет. Ці імена забувати не можна.
До теми: Ірина Садов’як – людина тижня за версією «Репортера»
Цього тижня у День гідності та свободи, 21 листопада, на віче у центрі Франківська зібралося не більше 50 людей. Переважали студенти. Зі сцени читали вірші, співали пісні про героїв Небесної сотні. Також виступили учасники тих подій, які одними з перших опинилися на франківському майдані: Ігор Попадюк, який відправляв перші автобуси, Михайло Малярчук, який розбив перші намети на Вічевому майдані та «голос майдану» Ростислав Микитюк.
«Коли сюди прийшли студенти, ми зібрали автобуси на Київ. Перший відправили, а другий так і не виїхав, бо перевізнику пригрозили, – згадує Ігор Попадюк. – В першому автобусі було багато молоді – з холодним розумом і жовто-блакитним прапором в серці. Вони стали прикладом для старших, що потрібно їхати і боротися. Саме таку молодь нам треба виховувати і надалі».
До теми: Водій франківської маршрутки № 35 став людиною тижня за версією “Репортера”
«21 листопада я був серед тих, хто першим вийшов на Вічевий майдан. Ми виходили не тільки за євроінтеграцію, ми хотіли змін, – говорить Михайло Малярчук. – З цього дня змінилося моє життя. Майдан став точкою неповернення для мене і для багатьох українців, з нього почався великий шлях для України. Дякую всім студентам, які вийшли тоді, які прийшли сьогодні, тим, хто віддав своє життя, і тим, хто продовжує боротися».
Хода з лампадками й квітами пройшла у вівторок вулицями Незалежності та Мельника до Меморіального скверу з вигуками «Герої не вмирають!», «Слава Україні!» та «Вічна слава героям Станіслава!». У Меморіальному сквері поклали квіти до пам’ятника Роману Гурику, відправили панахиду.
Перехожі лише озиралися, кілька людей відповіли «Героям слава!», охочих приєднатися не було… Але хочеться вірити, що пам’ять про ці дні й відважних хлопців і дівчат назавжди залишилася в наших головах і серцях. Революція триває.
Comments are closed.