Днями у ресторані «Палац Ярослава», що у місті Тисмениця, відбувся уже традиційний «V Мальтійський приятельський бал для людей з обмеженими фізичними можливостями». Організатор дійства – благодійна організація Мальтійська Служба Допомоги.
На захід прибули більше півсотні пар з Івано-Франківська та області. Як і годиться, пані та панни були одягнені у святкові сукні, кавалери у костюмах при краватці чи метелику, однак особливістю цього балу було те, що учасники – молоді хлопці і дівчата на інвалідних візках. І танцювали вони по-особливому, по-справжньому, танцювали справді душею.
Неймовірну музичну атмосферу створив муніципальний естрадно-симфонічний оркестр під керівництвом художнього керівника Валерія Чикириса та ведучий вечора – Олександр Куровський, без котрих учасники балу вже не уявляють собі цього вечора.
Програма балу була надзвичайно насиченою. Розпочалось все традиційним полонезом, наступний танець був вальс від Романтиків та волонтерів. А потім – всі гості мали можливість закружляти під нестримні мелодії оркестру. Танцювали: вальс, мазурку, польку, падеспан та віденський вальс. Також у програмі вечора були різноманітні майстер-класи та танцювальні ігри. Серед запрошених гостей були танцювальні колективи «Надійка» та «Краяни», які подарували всім присутнім неймовірні танцювальні номери.
Кульмінацією вечора стало оголошення Короля та Королеви балу, без яких, як відомо, не проходить жоден бал та оголошення переможців у номінаціях «Найкраща зачіска», «Найкраща сукня», «Витончена граційність», «Чарівність» серед дам та «Ефектний кавалер», «Галантний кавалер», «Запальний танцюрист», «Стильний кавалер» серед представників сильної статі. Королем та королевою цьогорічного балу стали : Ярослав Гураль та Наталя Заліська.
Хоча й багато пересічних громадян ще й досі дивується танцям на візку, люди з обмеженими можливостями щоденно доводять, що насправді нічим не відрізняються від інших. Їхні можливості вражають, а сила духу викликає захоплення. Незважаючи на обмежені рухові можливості, вони намагаються жити повноцінним різностороннім життям. Щодня підтверджуючи свою волю до життя, вони здобувають освіту, працюють, створюють сім’ї, подорожують, беруть участь у прощах і таборах, сплавляються по Дністру, займаються спортом, зростають духовно і культурно. Вони вже вкотре демонструють, що танцювати так, щоб перехоплювало подих, можна навіть на інвалідних візках.
