Він – один із найвідоміших українських письменників у світі. Його твори перекладені багатьма мовами, а роман «Пікнік на кризі» розійшовся накладом 150 тисяч примірників. До Франківська Курков приїхав із презентацією роману «Шенгенська історія». Ця книга є своєрідним реверансом перед литовським народом за колосальну підтримку українців у важкі часи. «Репортер» поговорив з Андрієм Курковим про все – літературу, Європу, Україну.
– Зараз багато говорять про безвізовий режим. Це справді аж так важливо?
– Шенген – це відкрита Європа. Ми стаємо психологічними європейцями, яких не зупиняють на кордонах, рівними хоча б за свободою пересування. І це дуже важливо, адже ця свобода вбиває будь-які комплекси меншовартості. А зараз нам підкреслюють цими візами, що ми люди другого сорту, яких треба боятися. Якщо це прибирається, то в нас буде привід більше вірити у свої сили та успіх країни.
– Наскільки представлена в Європі українська література?
– Книжки українською в Європі потрібні лише українцям, які там працюють. Головне – щоб книжки виходили в перекладах, щоб їх помічали, про них писали і щоб іноземці вивчали українську мову. На жаль, у Європі дуже мало університетів, де вивчають українську. В основному це роблять волонтери й симпатики, які просувають українську культуру.
– Де у Європі найбільше перекладають українців і кого саме?
– Найбільше українських письменників перекладено на німецьку. Цим займалося видавництво «Suhrkamp». Вони видають серію недорогих книг для студентів. Там видаються: Тарас Прохасько, Любко Дереш, Юрко Андрухович, Сергій Жадан. Зараз я спровокував видавництво «Haymon» в Австрії щороку видавати переклад з української чи українського автора. Вони вже видали Марію Матіос, Юрка Винничука, Наталку Сняданко, Катерину Бабкіну. Є ще окремі видавництва, які видають одного-двох авторів. Французькою – шість авторів. У кожного з них по одному перекладу. У мене – 12, але я вже старий (сміється). Англійською перекладів майже немає. Одна з причин такої ситуації в тому, що в Україні немає власних літературних агентів, які б могли продавати права на закордон, а зарубіжні не знають, не цікавляться нашою літературою.
– Якою має бути книга, щоб її перекладали й читали за кордоном?
– Звісно, там піде не все. Книжка має бути написана універсально, чимось цікава у різних країнах. Навіть дуже добрий український детектив ніколи не проб’ється через конкуренцію з книгами цього жанру із США, Швеції чи Норвегії. Так само можна говорити про всі жанри. Єдине, що залишається як потенціал для української літератури – книжки про Україну. Вони мають бути написані так, щоб не викликали питань і могли зацікавити читача – і в країні, і в історіях, які в ній відбуваються. У будь-якому разі найбільше перекладів – німецькою.
– На початку війни на Донбасі ми бачили стриману позицію німецької влади. Сьогодні ж політика Анґели Меркель більш сприятлива для української сторони. Чому?
– По-перше, дуже багато поважних німецьких журналістів писали величезні статті, пояснюючи, що насправді відбувається в Україні. На початку загострення Німеччину ще «годувала» своєю пропагандою, через своїх улюблених журналістів, Москва. І я це відчував на собі, коли з кінця 2014 року багато їздив по Європі, зокрема і по Німеччині, брав участь у дискусіях на тему «Росія – Україна». Навіть журнали «Шпіґель» і «Фокус» з величезними тиражами друкували пропутінські матеріали, навіть на обкладинках. Пригадую, на одній з них було написано «Кримські татари зіґують». Як з’ясувалося згодом, то були люди, які тримали так руки, бо просили аудиторію замовчати й дати можливість сказати. Але Росія продемонструвала цю світлину як доказ того, що кримські татари – фашисти. І «Шпіґель» поставив це фото на обкладинку.
Але після появи у німецьких ЗМІ незаангажованої інформації про події в Україні німецькі політики не могли не реагувати. Наприклад, Франк Штайнмайєр, який раніше лише слухав і не хотів нікого критикувати, раптом почав виступати за нові санкції проти Росії. Та й нинішня поведінка Росії в Сирії ще більше дратує і Америку, і Францію, і ту ж таки Німеччину. Як це не дивно, Алеппо до серця європейського ближче, ніж Україна.
– Позицію лідерів можна зрозуміти з новин, а як налаштовані звичайні європейці? Наскільки впливає на них пропаганда?
– Справа у тому, що Україною цікавиться маленький відсоток населення. Звичайні люди слідкують за новинами, але це їх особливо не обходить. Якщо говорити про пропаганду, то української там не було й нема. Російська – збільшується. На це виділяються великі гроші. Зараз вже є «Russia Today» німецькою та іспанською. До речі, всі ж знають, як роблять новини на цьому каналі. Записують якогось іспанського сантехніка, який любить Росію і горілку, він розповідає, що думає про українських «фашистів», а йому в титрах пишуть – «експерт з міжнародної політики».
– Якою має бути інтеґрація України у світ?
– Є три види інтеграції. І завжди культура йде першою. Для цього не потрібні безвізові режими чи політичні угоди. Культура знімає страх перед чужими, перед чужим народом, чужими традиціями. Спершу сусідні країни слухають пісні іншої країни, дивляться фільми, читають літературу – розуміють, що ми нормальні і починають з нами торгувати. Тут стартує комерційна інтеграція, а де є торгівля – потрібен політичний захист торгівлі, сприяння на рівні уряду.
– ЄС вкотре відклав питання безвізового режиму для українців. Чи варто нам сподіватися на прийняття позитивного рішення для України у контексті повноцінних членів Європи?
– Україна виконала всі умови Євросоюзу щодо безвізового режиму. І якщо нам його не дадуть, то це буде удар по внутрішній європейській системі, як «брексіт» в Англії. Політики не зможуть більше говорити про європейські цінності, бо вони їх зрадили. Безвізовий режим – маленька компенсація українцям тих втрат, які ми понесли під час Майдану, конфлікту на Донбасі, анексії Криму. Європа повинна робити наступні кроки назустріч. Звісно ж, якщо Україна не робитиме кроків назад. Скажімо, до корупції чи до Росії. Нікуди не дінеться від нас безвізовий режим! Можливо, з першого травня чи червня, максимум – можуть затягнути до кінця наступного року.
Мар’яна Заклінська
Comments are closed.