“Репортер” публікує восьму історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Сонячний промінчик
За останні три тижні серед мороку, який панував у моїй душі, раптом прорізався світлий сонячний промінчик. Він ще був несміливим, тонесеньким, але тим не менше — осяйним і теплим. І навіть будучи таким малесеньким — він все ж зумів відігріти, вселити надію і віру в краще. Не зважаючи на те, що за вікном погода була далеко не весняною.
У нас з Тобою все тільки починається. Від однієї думки про це солодко мліє серце. Ми знайомі всього лиш декілька днів, але я точно знаю, що так і буде… І чомусь думаю, що Ти також це відчуваєш.
Ми ще не бачимося щодня. Ти не телефонуєш мені. Але точно знаю, що, заходячи в пошту, шукаєш в першу чергу листа від мене. А я… коли бачу, що ти в мережі, обов’язково привітаюся. Чи відправлю смайлик…
А ще я ловлю себе на думці, що багато про Тебе думаю. І мені цікаво, які на смак Твої губи. І що, напевне, від Твоїх обіймів у мене буде паморочитися у голові.
А ще, коли я згадую, яким поглядом Ти дивишся на мене, у мене всередині пурхають метелики. Бо я відчуваю, що подобаюся Тобі. І Ти подобаєшся мені.
Хоча я дуже боюся, бо давно розчарувалася в стосунках з чоловіками. Але Ти…Чомусь я впевнена, що з Тобою все буде по іншому.
Розмовляючи зі мною, Ти наче випадково торкаєшся моєї руки. Чи приобнімаєш за талію. І завжди дивишся прямо в очі. Від Твого погляду я ніяковію, але не подаю вигляду. А ти дуже мило червонієш від мого несміливого погляду, кинутого на Тебе крадькома з напівопущених повік. Це так зворушливо — Ти, дорослий чоловік, впливова людина — ніяковієш біля мене.
Коли ми разом — у повітрі пахне КОХАННЯМ. П’янким, терпким і водночас солодким. І ми п’яніємо без вина. Хоч ніхто з нас ще старається не подати вигляду, що відчуває цей запах. Але ми обоє вже живемо в передчутті.
Маленькі амурчики зробили свою справу, їхні стріли влучили в ціль. Щоб зцілити наші зранені серця, щоб вселити у них віру, надію та любов. Бо напевне, я заслужила зустріч з Тобою, а Ти — заслужив мене.
І хоча ми дуже мало ще знаємо одне одного, я не сумніваюсь в тому, що Ти хороша людина. Той, про якого я завжди мріяла. Якого малювала в своїй уяві, про якого просила всі ці довгі роки у Бога. Той, риси якого я шукала у всіх чоловіків, які були у моєму житті раніше. І мабуть, тому я так у них розчаровувалась, що розуміла, що вони — це не Ти.
Але зараз… Поки що між нами все тільки зароджується. Ми не будемо спішити, бо у нас попереду — усе життя. Та й відвернути неминуче — неможливо. А МИ — це вже неминуче. Бо у нас з Тобою все тільки починається. І за вікном весна. Хай ще холодна, але зовсім незабаром вона перетворить світ за вікном на казку, все розквітне, даруючи тепло і затишок.
Так, як і маленька, ще несмілива квіточка кохання у наших серцях. Вона тільки лиш підняла свою тендітну голівку, але зовсім скоро розквітне великою пристрасною ТРОЯНДОЮ. Розквітне, щоб назавжди змінити наші життя.
Ірина Левко
Голосуйте за цю історію за цими посиланнями: Facebook/ВКонтакте
