“Репортер” публікує дев’яту історію кохання у своєму конкурсі Love is…. Розкажіть нам свою реальну чи вигадану історію, збирайте лайки та вигравайте чудові призи. Конкурс приурочений до Дня святого Валентина. Всі умови конкурсу дивіться за цим посиланням.
Різдвяна казка для дорослих
Від кінцевої зупинки маршрутки до крихітної найманої квартири, де вони з донечкою вже півроку, як знайшли для себе прихисток, залишався ще майже кілометр. Вона поверталася з роботи, а доня вже чекала з нехитрою Різдвяною вечерею.
Вуличні ліхтарі ледве-ледве визирали з густої білої куряви, а зустрічний вітер сипав жмені холодних колючок прямо в очі, і кожен крок потребував зусиль. Вона побрела, нахиливши голову, і тільки час від часу поглядала вперед, щоб не збитися зі шляху. Думки роїлися, як і хороводи сніжинок навколо.
Згадувалося недавно пережите. Їхні з чоловіком стосунки давно вже були далекими від ідеальних, та наче жили, «як усі». Щоправда, старший за неї на 14 років чоловік — військовий пенсіонер — був категорично проти того, щоб вона працювала. Йому хотілося, щоб вона прикрашала його буття, була постійно поруч, присвятила себе його забаганкам. А як же було за таких умов виживати у «дорогій» столиці, ставити дітей на ноги?
Коли вона знайшла непогано оплачувану роботу за фахом, і без того напружені стосунки геть зіпсувалися. Якось він зателефонував їй на мобільний і повідомив:
— Додому можеш не повертатися. Тепер тут нова господиня, а ти йди, куди хочеш.
Навряд чи коли-небудь вона забуде, як пізнього осіннього дощового вечора вони з донею назавжди йшли звідти, де ще учора був їхній дім. У такі хвилини, напевно, спрацьовує інстинкт самозахисту — ні болю, ні розпачу не відчуваєш. Усе це прийде потім, трохи згодом, коли твоя дитина півроку житиме в іншому місті у родичів, а ти хапатимешся за кожну соломинку, щоб скласти докупи себе — розбиту, розтоптану, скалічену, знівечену.
Пережите промайнуло в її уяві болючим спалахом і раптово згасло, поступившись молитві. Згодом вона згадуватиме цей вечір і цей шлях безліч разів.
— Господи, — шепотіли потріскані від холоду вуста, — я так хочу бути потрібною, коханою, мати велику родину і дім. Якщо є десь на світі дитинка, що потребує материнської турботи і любові, та її татусь, що втомився від самотності, знайди для мене цей дім, приведи нас з донечкою туди, і нехай ми всі разом будемо щасливі.
Сльози котилися по щоках, але вона їх не відчувала, як не відчувала ні морозу, що пробирав до кісток, ні шмагучого зустрічного сніговію.
Звідки їй було знати, що в цей самий час за 700 кілометрів від столиці, у великому напівпорожньому осиротілому будинку, молилися перед Різдвяною вечерею вдівець-господар середніх років, його десятирічний синочок і теща — мати покійної дружини. І хлопчикові у цей вечір чомусь дуже захотілося, щоб лагідна жіноча рука скуйовдила його неслухняне волосся так, як це часто робила матуся. А хлопчикова бабця, зітхнувши, подумала, що вже старенька, часом нездужає, а зять не завжди буває вдома, бо робота потребує тривалих відряджень. Та й сам господар замислився, що три роки по смерті коханої дружини спливли, як один день, а без господині хата — наче пустка. Теща і їсти наварить, і одяг випере, поприбирає, та все ж…
Звісно, ніхто з них іще й гадки не мав, що пройде всього два тижні, і на порозі цього дому з’явиться ще нікому з них не знайома столична гостя, і той день змінить життя багатьох людей, що вміли мріяти не тільки про щастя для себе, а й хотіли зробити щасливими інших. А як саме те станеться — хіба вже так і важливо? Господь, що почув щирі Різдвяні молитви, обов’язково подбає, щоб все у них склалося якнайкраще!
Валентина Жук
Голосуйте за цю історію за цими посиланнями: Facebook/ВКонтакте
Comments are closed.