Де в Івано-Франківську розташований офіс «Карітасу», знають, напевно, усі місцеві. А от те, що благодійна їдальня, яка тулиться там же – навпроти катедрального собору – працює вже 27 років, відомо небагатьом, пише “Репортер”. І там щодня годують голодних…
Ранок п’ятниці. Обід почнеться за кілька годин, о дванадцятій, двері відчинені, але прохід закриває стілець. За ним чоловік середнього віку заповнює папери. Андрій Василенчук, помічник кухаря, каже, що чекає на керівника, той має привезти харчі.
«Частину їжі нам дають підприємці: сметану – щотижня, масло і спред – щомісяця, овочі дають люди із села, парафіяни, а решту докупляємо, – розповідає Андрій. – М’яса у нас тут не дають, ми не маємо коштів на таку розкіш. Лиш іноді купуємо для дітей, які відвідують соціально-психологічний центр допомоги».
Василенчук веде «Репортер» до маленької кімнатки зі столом, шафою для посуду та трьома мийками для посуду. На маленьких табуретках двоє людей дочищають відро цибулі, на столі стоїть величезна миска з натертою капустою, а поруч жінка заварює каву.
«Мене звати Романа, я кухар, а це Василь і Оксана – наші волонтери, – говорить вона. – Уже треба салат заправляти, а зараз я їм двом каву роблю».
Пропонує каву, а до неї – пряники. Кава смачна.
«Ми так вже звикли, я тут їм вже кілька років помагаю, – каже волонтерка Оксана. – А з Василем живу, то так і приходимо сюди разом».
«У понеділок тут найважче, бо треба багато всього чистити: буряк, моркву, дуже багато картоплі, – додається в розмову Василь. – Тут щодня їдять 120 людей, які записані, а ще 30 дітей. І ми завжди робимо більше їжі, адже й людей завжди більше приходить».
За словами пані Романи, готують справді багато: супу – 65-70 літрів, 25 кілограмів каші або картоплі, шість кіло салату, десь 200 склянок чаю.
На цьому розмову припинили, дали рукавички й ганчірку – попросили допомогти Василеві помити вікна.
«Я виріс на Рожнятівщині, все життя працював фізично. У Бога вірю, колись з мамою біда сталася, чудом вижила – так і повірив», – розказує чоловік, поки миємо вікна. Каже, вікна треба мити кожні кілька днів, бо тут парковка, пилюка летить, дуже швидко брудниться.
А як помили, повернувся і керівник – отець Роман Дармограй. Одразу запитав, чи подобається в їдальні, чи чисто.
«Коли люди приходять сюди вперше, то дивуються, що у нас тут так чисто, – каже він. – Думають, що якщо тут їдять бездомні, то має бути сміття, бруд».
І хоча в їдальні лише шість столиків, за кожним з яких поміщаються четверо людей, отець Роман запевняє, що за годину пообідати встигають усі, багато хто бере їжу додому – для чоловіка, дружини чи дітей.
«Часом приходять п’яні люди, кричать «Давай їсти!» або між собою сваряться. Ми сваримося на них, кажемо, що не дамо їсти більше, інколи помагає. Але їсти все одно даємо, бо ж як відмовити людині, яка голодна?», – говорить отець Роман Дармограй.
Пані Оксана чистить моркву, потрібне ціле відро, тож треба допомогти. Сидимо поруч, говоримо про все – звідки, хто батьки, чи є хлопець, чи хочу заміж… Про що там ще говорять жінки за роботою?
А от руки помити нічим – раптово вимкнули воду, тож чоловіки носять відрами з сусіднього закладу.
«От як у таких умовах працювати?! – зітхає Андрій Василенчук. – Недавно взагалі вимкнули газ на два місяці, то були без гарячої води, готували на електроплиті».
А за кілька хвилин уже кличуть їсти. Сьогодні на обід гречаний суп і картопляне пюре з підливою. Кухар не дозволяє допомогти їй на роздачі, каже, треба мати санітарну книжку.
А суп добрий, як у мами – смачний і ситний.
«Смачного! – говорить отець Роман і сідає поруч з тарілкою того ж супу. – Бачите, і ми їмо з того баняка».
За його словами, іншим благодійним організаціям трохи легше, бо вони годують людей раз на тиждень, або й узагалі організовують разові акції. А «Карітас» годує нужденних щодня, і на це потрібні кошти. Трохи харчами помагають парафіяни, трохи – місцеві бізнесмени, ще організацію фінансує «Карітас» із Німеччини, але з кожним роком те фінансування зменшують.
Отець Роман каже, ніби у Тернополі «Карітас» фінансує місто. А у Франківську департамент соціальної політики дав їм приміщення в оренду – і то добре.
Через пару хвилин двері їдальні відкриють. Люди вже чекають – кілька десятків.
