Про то, єк Ксантиппа, баба Иванчіка Лупайлюкового, гуцулского Сократеса, суддів переверьхувала і житє хлопови уратувала.
Читайте продовження серії “Історія філософії по-гуцульськи” від о. Юзефа Тішнера на порталі Zbruc.
Мусите люди знати, шо греки всьо перебаранчєли. Такі в’ни вже були. Нирадо слухали байок, єкі си файно кінчєли. Траф’єло їм си до ґусту іно то, шо лихо си кінчєло. Єнтиґона мусила завіситиси, Сократес мусив втруїтиси – то їх кішило. З гуцулами май инакше, їх то кішит, шо файно си кінчєє. Гісторія з Єнтиґонов доперва тогди шош би вартувала, єкби мотуз ї урвавси. З Сократесом – то значьит з Иванчіком Лупайлюковим – було так, шо баба йиго Маріка Шкіндючка, а нієка ни Ксантиппа, взєла справу в свої руки і хлопа з біди викєгла.
Читайте Історія філософії по-гуцульськи: Є такі, шо ни годні розрізнити бутє свого барана вид бутя барана чьужого
Иванчіка таки судили. Зибравси суд. Були там – трох політиків – таких, шо увонно вибори пройгравали, двох поетив – таких, шо їм ні оден раз нічьо не видрукували, їден піп – такий, шо хтів бути їпископом, але ни було кому йиго зробити, дві бабі – такі, шо мали доньок на виданю, тай хтіли їх за Иванчікових синів виддати, але синове ни хтіли тотих доньок. Такий суд був би Иванчіка засудив.
Прекуратор так правив: – Иван Лупайлюків переступ чінит, бо викєгує речі скриті під земнев і в небі і зи слабшої думки чінит моцнішу, і до того самого шє й инших поучює. Ну і єк, шо скажете? Нима спасу. Єк то – Иванчік на Боже право наміривси! Господь Бог тото запрєтав, а цес паршєк отворєє!
Доперва баба, єк ни влетит д’судови, єк ни здойме ґвавт на всий рот! А правила бирше-менше тако: – Таже ви, в тим місті, ни маїте ніц ціннішшого, єк тота йиго служба Божя. Вин єк тота жонва, з правици Божої випушшєна, сидит у громади на карку і дзьобом ї в кім’є довбе, шоби місто ни збортавіло. Шо в’н такого робит? Корнєє людий, аби думати вміли. Ци то є звикла люцка річ, шоби про свою ґражду ни дбати, іно бути вашим добром переймленим? Таже в’н єк тотї дєдя ци брат д’кождому пидсєде і кождого намовит, шоби прецінь подумав. Бо бездумним жикєм жити ни варт. І так по правді є. Тілько переконати людий до того – нилегко. Ци вин берет за тото гроші? Боронь Боже! Абесте знали про то, шо їк го на смеркь засудите, то майбиршу шкоду сибі вчіните, єк йиму! Вин ціхо сидіти ни годен. Бо єкби сидів ціхо, то би Богу протививси. А того ані йиму, ані жяднему ни вільно.
Читайте Історія філософії по-гуцульськи: Ни питайси, шо було на почєтку, питайси, шо є
Єк в’на так правила, збіглиси инші баби. З Голов були: Марічка Шкріблєчка, Василинка Місючка, Настуня Панкевичева; з Криворівні були: Параска Плитка, Параска Харук, Анничка Єкіб’ючка з доньками (шє до того єк виддалиси); з Замагори були: Любка і Леся Стринадюкові (з пістолем від вуйка Юри); з Сердіїв Наталька Бабаличька з мамов Васютов; з Ферескулі – Галя Петросанєчка зи своїм сином Стаськом; зи Львова прилéтіли: Славка Закревска, Наталька Хобзеїха і шє инші, імена котрих заєсніют при кінци сьвіта.
І високій суд мнєк, мнєк, тай змнєк. Змнєкшили го завзєті слова, а шє бирше жєлисна картина. Доста того, шо Иванчіка ни тілько випустили, то ішє му призначіли пенцію до кінцє днів за йиго служінє для Гуцулшіни. І так всьо по-гуцулски файно си скінчьило, а ни так, єк про тото греки понаписували.
Читайте Історія філософії по-гуцульськи: всьо, шо є, має почєток, кінец і середину
Переклад Олеся Герасима
