«Інвалідність не повинна бути перешкодою на шляху до успіху. Практично все своє доросле життя я страждаю від хвороби моторних нейронів. Але це не завадило мені зробити видатну кар’єру астрофізика і віднайти сімейне щастя».
Професор Стівен У. Хокінг, «Всесвітня доповідь про інвалідність»
Невидима проблема
UFRA: У подорожах Європою я часто бачу людей на візках у кафе, музеях, на вулицях. В Україні їх майже не видно. Певно, не через те, що людей з особливими потребами у нас менше. Середовище просто не прилаштоване для життя всіх. Інша нагальна проблема – упереджене ставлення до людей з особливими потребами. Це стає завадою на шляху до освіти, зайнятості, отримання послуг.
Більшість людей з особливими потребами не беруть участі в процесах прийняття рішень з питань, що безпосередньо впливають на їхнє життя, зазначається у Всесвітній доповіді про інвалідність. Лупати цю скалу і доводити необхідність інклюзії продовжують громадські організації, які – разом із сім’ями людей з особливими потребами – є головними рушіями прогресу.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я за 2010 рік, понад мільярд осіб або близько 15% населення світу живуть із якоюсь формою інвалідності. В Україні на початку 2015 року було понад 2,5 мільйонів людей з інвалідністю, або 6% населення. З них понад 150 тисяч – діти (правозахисні організації стверджують, що насправді точної кількості особливих дітей чиновники не знають, і називають цифри від 80 до 200 тисяч).
Джерело: unicef.org
Різні соціальні групи дискримінуються різною мірою. Жінки-інваліди зазнають також гендерної дискримінації. Щодо доступу до шкільної освіти, діти з фізичними порушеннями перебувають у більш сприятливих умовах, аніж діти з порушеннями розумового розвитку чи сенсорними порушеннями.
Здобуття освіти людьми з особливими потребами – надважливе питання, від якого залежить їхня включеність у соціальне життя.
Світовий досвід
Італія є однією з найпросунутіших країн щодо інтеграції та інклюзії. Освітні реформи там розпочалися ще у 1970-х, і сьогодні понад 90% дітей з особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу.
В Австрії у 1980-х Міністерство освіти за ініціативи громадських організацій проводило експеримент з апробації різних моделей інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. За результатами експерименту в країні ввели класи різного типу, а 1993 року прийняли «Закон про освіту», у якому законодавчо визнано право батьків на вибір навчального закладу для своєї дитини та регламентовано функціонування спеціальних та інклюзивних закладів. Нині у спеціальних закладах країни навчаються лише діти зі значними порушеннями слуху, зору та інтелекту.
У Швеції з 1980-х років створювалася нормативна база, що уможливлювала навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Законодавчі ініціативи держава підтримувала фінансово: збільшувала фінансування масових шкіл, де навчалися учні з особливостями розвитку. З початку 2000-х шведська освіта взяла курс на повне розформування спеціальних шкіл і створення на їхній базі ресурсних центрів.
У контексті Швеції варто згадати громадську організацію Інститут незалежного життя, засновану 1984 року, що об’єднала людей, які потребують допомоги у повсякденному житті. На сайті Інститутуможна ознайомитися з поточними і минулими його проектами: бібліотекою з незалежного життя, проектом Fashion Freaks, що пропонує викрійки одягу для людей з інвалідністю, проектом навчання і роботи закордоном, «Таксі для всіх», що тестував таксі для маломобільних груп. Більшість співробітників Інституту незалежного життя є людьми з інвалідністю.
Фото з конкурсу «#THISABILITY | Можливості для ВСІХ». Джерело: naiu.org.ua
США ще у 1975 році ухвалили «Закон про освіту всіх дітей із порушеннями» (відомий як IDEA або Individuals with Disabilities Education Act), що уможливлював включення усіх дітей з обмеженими можливостями до основного потоку («mainstreaming»). Сьогодні триває тенденція до злиття спеціальної та загальноосвітньої систем у США. В інклюзивному класі загальноосвітньої школи вчитель-предметник («General Education teacher») та спеціальний педагог («Special Education teacher») викладають у тандемі («co-teaching»).
У Молдові інклюзивну освіту на державному рівні запроваджують з 2011 року. У Кодексі про освіту прописали, що діти з особливостями розвитку можуть відвідувати звичайні дитсадки, організували допомогу спеціалістів у кожному районі, фінансове питання вирішили через скорочення інтернатів і розвиток натомість соціальних служб. У всіх педвузах з’явився модуль «Інклюзивна освіта». Нині 40% молдавських дітей з особливостями відвідують звичайні дитсадки.
У Білорусі сьогодні близько 70% дітей з особливими потребами отримують спеціальну освіту на базі звичайних шкіл. У країні діє понад 5 тисяч інтегрованих класів. Проте, важливо не плутати інтеграційну та інклюзивну освіту. В інтегрованому класі кожен учень навчається за своєю програмою і займається з дефектологом. В інклюзивному класі дитина з особливими потребами займає повноцінне місце, а з навчанням їй допомагає спеціально підготовлений асистент. Після 2020 року планується розширення мережі інклюзивних шкіл і садків.
У Росії 2009 року створений Інститут проблем інклюзивної освіти при Московському міському педагогічному університеті. Мета діяльності інституту – науково-методичне забезпечення інклюзивної освіти, підтримка освітніх закладів, що реалізують інклюзивний підхід, підготовка і перепідготовка спеціалістів в області інклюзивної освіти.
Інклюзивна освіта в Україні
Коротко описати напрямки розвитку освіти для людей з особливими потребами можна трьома словами: сегрегація, інтеграція, інклюзія.
Від початку «особливі» люди потрапляли в ізоляцію, живучи в інтернатах або навчаючись у спеціальних закладах. Поступово розвивалася концепція інтеграції – відкриття на базі загальноосвітніх шкіл спеціальних класів чи проведення спільних заходів для звичайних дітей і дітей з особливими освітніми потребами. Нарешті, з’явилася концепція інклюзії – повноцінного включення людей з особливими освітніми потребами в освітній процес, введення таких дітей до звичайних класів, забезпечення їх асистентським супроводом і, звісно, забезпечення доступного середовища.
2006 року ООН прийняла Конвенцію про права інвалідів, у якій прописано право на інклюзивну освіту. Мета Конвенції полягає «у заохоченні, захисті і забезпеченні повного і рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також у заохоченні поваги їхньої гідності». У 2009 році Конвенція була ратифікована Верховною Радою України. Цікаво, що США досі її не ратифікували, хоча рівень доступності і правової обізнаності щодо прав людей з особливими потребами там незрівнянно вищий.
Америка усвідомлює, що коли Конвенцію буде ратифіковано, претензії щодо її недотримання матимуть серйозні наслідки. Детально з нормативною базою щодо прав людей з інвалідністю на освіту можна ознайомитися на сайті Фонду соціального захисту інвалідів та на сайті Всеукраїнського фонду «Крок за кроком». З 2008 року реалізується проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», у якому беруть участь державні і неурядові організації України та Канади.
Нормативна база в Україні на гідному рівні. Для допомоги дітям у штатні розписи загальноосвітніх навчальних закладів уведено посади асистентів вчителя. З 2013 року у педагогічних вишах запроваджено навчальні дисципліни з інклюзивної освіти. Проте, немає централізованої реалізації, на заявлені програми не виділяються кошти. На рівні регіональних програм все залежить лише від людей на місцях, скаржаться громадські активісти. Наприклад, у сусідньому селі є інклюзивний клас. Але немає доступного транспорту для дитини на візку, немає кадрів – асистента, який супроводжував би її.
Критики інклюзивної освіти дорікають, що вона руйнує унікальну систему корекційної педагогіки і має на меті економію коштів. Адже навчання у спеціальному освітньому закладі обходиться бюджету дорожче, аніж переведення освіти особливих дітей у формат звичайних шкіл. Прибічники концепції натомість наголошують, що серед завдань інклюзивної освіти – дозволити дітям з особливими освітніми потребами навчатися за місцем проживання, а отже, зробити освіту доступнішою.
Підлаштовувати не людину під систему, а систему – під людину.
Мистецтво без бар’єрів
Національний музей Тараса Шевченка в Києві – один з небагатьох інклюзивних музеїв України. Тут діє програма «Музей без бар’єрів: від теорії до практики», спрямована на інтеграцію людей з особливими потребами та людей з інвалідністю в загальний соціальний та культурний простір країни. Люди з особливими сенсорними, фізичними та психічними потребами мають змогу щоденно відвідувати адаптовані екскурсії музею. У київському Музеї Ханенків є програми для дітей, створення мікросоціуму для дорослих з обмеженими розумовими здібностями. У PinchukArtCentreдіє освітня програма ArtFriends для дітей з особливостями розвитку.
У різних містах діють театри для людей з особливостями розвитку: у Львові – Мистецько-Терапевтичний Центр «Непротоптана Стежина», у Києві вже 15 років діє Інтеграційна театральна студія «Паростки», учасниками якої є люди з особливими потребами і яка є лауреатом премій численних вітчизняних та закордонних театральних фестивалів. У Запоріжжі діє Інтеграційний театр «Покажи». При київській Міській клінічній психоневрологічній лікарні діє Театр-клуб «Будьмо». У Львові навесні проводиться Міжнародний фестиваль особливих театрів, а в Києві кулька років поспіль проходив Фестиваль альтернативного мистецтва та арт-терапії «Павлов-фест».
Що можемо зробити ми?
Кожен може і має сприяти толерантнішому ставленню до людей з особливими потребами. Інформувати людей: друзів, знайомих колег, протидіючи дискримінації. Підтримувати інформаційні кампанії – як-от, поточну кампанію ЮНІСЕФ з підвищення толерантності до дітей з інвалідністю та їхніх сімей під гаслом – «Бачити спершу Дитину, потім інвалідність». Надавати перевагу недискримінаційній лексиці, наприклад, замість «інвалід» вживати словосполучення «людина з інвалідністю», «людина з особливими потребами», «людина з особливими освітніми потребами», казати «людина з розладом аутистичного спектру» замість «аутист».
Корисні й цікаві посилання
Фонд «Крок за кроком», матеріали з інклюзивної освіти ussf.kiev.ua
Бібліотека публікацій про інклюзивне життя (англійською і шведською мовами) independentliving.org
Безкоштовні уроки для спеціальних педагогів та батьків дітей з особливими потребами (англійською мовою) / Top 10 Free Classes Available Online For Special Education Teachers And Parents of Special Needs Children
Колупаєва, А. А., Савчук Л.О. Посібник Діти з особливими потребами та організація їх навчання.
Блог Мартіна Сіблі, людини зі спинальною м’язовою атрофією, що веде активне життя і ділиться з читачами своїми пригодами, подорожами, роботою та особистими досвідами martynsibley.com
Англомовний блог про стиль життя людей з особливими потребами disabilityhorizons.com
Доповідь Інклюзивна освіта в Україні: здобутки, проблеми та перспективи
Міжнародна організація Disability Rights International, що бореться за соціальну інклюзію людей з інвалідністю (у 2013 році українська філія відкрита у Києві) driadvocacy.org
Спільнота особливих сімей «Ми разом!», місія якої – допомога в розвитку і реабілітації особливих сімей через інформування суспільства про проблеми особливих сімей і створення в суспільстві атмосфери поваги і толерантності до дітей з особливими потребами mivmeste.in.ua
***
Наостанок хочу поділитися записом, який час від часу переглядаю. Американська комедійна акторка і громадська діячка з захисту неповносправних Мейсун Заїд розповідає: «У мене 99 проблем, і церебральний параліч – лише одна з них»
