Люди

Ігор Цепенда: «Студент потребує справедливості»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Півтора роки тому він очолив рідний Прикарпатський національний університет. Що змінилось у виші за цей час, з якими проблемами доводиться боротись і яким шляхом – у розмові з ректором ПНУ Ігорем Цепендою.

– Пане Ігорю, в Україні давно та, напевно, найбільше говорять про корупцію, в усіх галузях і у вищій освіті також. Як думаєте, її можна побороти, яким чином?

– Першим кроком, дуже добрим було введення ЗНО. Нині вже ніхто не може закинути університетам, що на вступах є корупція. Друге – семестрові іспити. Ми це відслідковуємо, аналізуємо. Є гаряча лінія з ректором, куди студенти можуть написати й висловити своє незадоволення. Ректорат прийняв рішення – якщо виникає якась найменша підозра на конфлікт чи непорозуміння між викладачем і студентом, то викладач відсторонюється від іспиту.

– А це не може бути інструментом для помсти – наприклад, за вимогливість?

– Викладач з роботи не звільняється, просто студент здаватиме завкафед­рою. Тут головне – не знайдений психологічний контакт. Ми не кажемо про корупцію, бо тоді справу треба одразу передавати у прокуратуру. Щодо помсти: ми провели соціологічне дослідження та отримали такі дані – якщо викладач вимогливий, але справедливий, йому ніщо не загрожує. Студент потребує справедливості, без приниження.

Вже з цього семестру хочу ввести ще одне: якщо група має підозри на певну упередженість викладача, то будемо дозволяти їм переходити на тестовий рівень іспиту.

– Ну, тій самій групі буває навіть вигідно нічого не вчити, а потім просто здати гроші та й забути…

– Це другий аспект. Корупція в освіті є значно глибшою проблемою, ніж здається на перший погляд. Так, може бути корупційна дія з боку викладача. Але буває інше. Наприклад, студенти кажуть батькам, що їм потрібні кошти на хабар за іспит, а насправді використовують їх на власні потреби.

Або «працює» староста, особливо це видно на заочному. Колеги з іншого університету розповідали один цікавий випадок. Староста групи при всіх вручає викладачеві букет квітів і конверт, думаючи, що вона подякує, а до грошей подивиться пізніше. А викладач конверт відкрила – там білі папірці…

З іншого боку є ще одна небезпека. Студенти, які прийшли в університет лише за дипломами, не ходять на пари, не вчаться, створюють певну мотивацію для викладача. Це – найскладніша річ.

Ми відкриті, часто зустрічаємося зі студентами, одразу реагуємо, завжди намагаємося вийти з ситуації на користь студента.

– А яка нині зарплата професора?

– Недавно «Українська правда» подала інформацію, що 43 % викладачів університетів мають зарплату нижчу за середню по Україні. Це й є корупційне поле.

У радянські часи доктор наук, професор мав посадовий оклад у 500 рублів. Ті, хто ще читав лекції у товаристві «Знан­ня», – 800-900. То були шалені гроші. Зараз професор на руки отримує приблизно 5000 грн. Але… Будь-який професор, який себе поважає, протягом наукового життя має сформувати свою спеціалізовану бібліотеку – як мінімум із 3 тис. книг. Тож на місяць треба купувати десь по 10 монографій, кожна – 120-150 грн., раніше книги коштували 2-2,5 рублі. Тобто нині приблизно 30 % зарплати ти мусиш витрачати лише на літературу. У Європі професура бере чеки, їм списують ці гроші з загального податку. Європейці розглядають це не як примху, а як засіб для роботи. Якщо ти вкладаєш гроші у власний розвиток, в інтелект, то цей інтелект працює на державу.

– Ми нині конкуруємо в освіті з європейцями?

– Так, ми працюємо в дуже серйозному конкурентному середовищі. Є зов­нішня конкуренція і внутрішня, між державними університетами та приватними. Конкуренція полягає в кількісному складі студентів. Національні університети до певної міри навіть змушені закривати очі на студентів, рівень знань яких не відповідає рівню, тому що є проблема фінансування. Йде боротьба за студентів.

Крім того, на освітній ринок України входять потужні університети з інших країн. Хіба можна нас порівнювати, наприклад, з Яґеллонським університетом у Кракові, який заснований у 1364 році?

Конкурувати з такими університетами – це смішно, і то на найближчу перспективу. Тому ми намагаємося з ними співпрацювати, шукаємо дотичні проекти, освітні та наукові. На сьогодні, коли аналізуємо ситуацію по подвійних дипломах, можна сказати, що добре проходить проект з Варшавським університетом. І це при тому, що ми шукаємо проекти, які були б без­коштовними для студентів, не прагнемо комерційної вигоди.

Зараз розпочали навчальну програму із Краківською гірничо-металургійною академією, це престижний державний заклад. Нині 15 наших молодих людей проходять там магістерську програму за напрямком «Інформатика управління». І ми свідомо не заповнили її, адже мали 30 місць, а програма – безкоштовна.

– Чому?

– Виявили, що рівень є недостатнім для того, щоб ми пускали їх на цю програму. Треба оцінювати все реально та працювати.

Також аналізуємо можливість співпраці з Карловим університетом у Празі – він навіть старший за Яґеллонський і входить у 300 найкращих у світі. Ми не хочемо опускати рівень. Скоріш за все і далі будемо йти цим шляхом – бакалаврат в Україні, а магістерську програму будемо розгалужувати.

– Студенти стали розумнішими чи ні?

– Студент у всі епохи ділиться на тих, хто хоче здобувати знання, і тих, що прийшли за дипломом. Ті соціологічні дослідження, які ми проводимо, свідчать: близько 75 % приходять вчитися. Анкетування анонімне, похибка є, але обґрунтована. Ми мусимо зрозуміти, чого хоче студент. І це стосується не лише навчання, а й внутрішнього світу. Видно, що в них є потреба діалогу з викладачем. Крім того, дуже часто вони почуваються замкнутими у сім’ї. Це – серйозна проблема, особливо для нашої області, де багато батьків перебувають за кордоном.

Я завжди говорю, що нам треба бути не просто викладачами, а вчителями. Необхідно мати інший рівень спілкування зі студентом. Треба вчити – від знань до особистісного контакту. Прірви між студентом і викладачем не має бути.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.