Богдан Лесюк – підприємець, громадський діяч, 53 роки. Має чотири дипломи про вищу освіту: історичний, радіотехнічний, юридичний та фінансистський. Їх здобув у Львові, Москві й Тернополі.
З 2009 до 2013 року мешкав у столиці Грузії, Тбілісі. Там перебував на посаді голови ради директорів групи Приват. Повернувся до України напередодні Майдану. Зараз, каже, на своїх хлібах. Одружений. Дружина – Людмила. Має доньку 27 років, онуку 6 років.
З Богданом Лесюком поспілкувався журнал МІСТО.
Реформи. Вражає те, що Грузія втілила в життя докорінні зміни. Вони дійсно реформувалися, на відміну від України. За кілька років грузини осилили те, на що багато держав витрачали значно більше часу.
Я приїхав туди якраз після російсько-грузинської війни. Тоді саме почався новий етап реформ, а війна пришвидшила ті процеси. Незважаючи на те, скільки вони втратили, як фінансист скажу, що грузини зберегли стабільність своєї грошової одиниці, ларі. Вони домоглися дерегуляції, спрощення податкового адміністрування – кардинально зменшили податки. Ліквідували безліч інститутів державної влади, які в нас існують і досі. Наприклад, в Грузії нема санепідемстанції, пенсійного фонду, значно спрощені умови для ведення бізнесу. І зі 120-го місця в рейтингу економічних свобод у 2010 році грузини перемістилися на третє.
Загальне. Грузія вражає ще тим, що зберігає свою автентику – надзвичайно цнотливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів. Там співіснують півтора десятка різних етнічних груп зі своїми традиціями, побутом, діалектами і навіть окремими мовами. Це як у нас бойки, лемки чи гуцули, тільки там їх у п’ять разів більше.
Неймовірно, але в Грузії 11 кліматичних поясів, починаючи від субтропіків і до надзвичайно суворого клімату у високогір’ї, а, відповідно, й колосальне різноманіття флори та фауни. Це відображається, звісно, на сільському господарстві. Куди пальцем не ткнеш – скрізь ростиме. Вражають краєвиди сонячних долин із виноградниками, а навколо – засніжені п’ятитисячники.
Духовність. Грузія одна з перших держав, яка прийняла християнство. Церква там досить монолітна. Немає жодних розходжень чи конфесій. Неймовірні старовинні храми, монастирі у скелях, серед гір.
Традиції. Оскільки грузини – православна нація, вони мають багато схожого з нами. Наприклад, у Кахетії килими виготовляють з візерунками, що дуже нагадують гуцульські. Схожі обряди і на весіллях, похоронах.
Хоча трохи інше ставлення до жінок, ніж у нас. Відчутна повага – як до матері, сестри, але, з другого боку, в побуті жінка має значно менше впливу. Застілля суто чоловічі. У сванів (субетнічна група грузинів) жінка має ще менше впливу. У них досі діє оця сванська вендета, «зуб за зуб».
Мова. Вивчив десь зо 300 слів. Цього достатньо, бо грузини говорять не так словами, як емоціями, виразом обличчя, мімікою, жестами – тому здебільшого легко зрозуміти, який у них настрій.
Покоління 40+ зрозуміє російську, молодші вже ні, з ними краще англійською. Її діти вивчають з першого класу і ставляться до цього досить серйозно.
Уявіть, що ви, наприклад, гостюєте у свана. Він зарізав для гостя барана, пригощав від душі. Ви вже прощаєтеся й кажете: «Сакартвела гагім орджос» (слава Грузії). Він скаже: «Дорогий мій, повертайся». І заріже ще одного барана.
Кухня. Якщо говорити про шашлик, то по нього – до Кахетії. Хінкалі (грузинська страва типу пельменів) – то в Хевсуреті. Єдине місце, де можна скуштувати рибу, – Аджарія. Раджу спробувати купати (ковбаски) з баранини.
У Франківську є багато закладів громадського харчування, але ми все одно відстаємо від Грузії. Там дуже мало готують вдома. Обід і вечеря – зазвичай у ресторані. Націнки в них 30%. У нас же – 100-200%, а то й 300%, як у Києві.
У Батумі чи Кутаїсі є ресторани різних етнічних груп – кахетинський, мегрельський, сванський, аджарський. Гадаю, нам треба брати приклад. Скажіть, де в нас є заклад із суто гуцульською кухнею? Ніде. Не кажучи вже, наприклад, про бойківську чи лемківську. Це незаймана і перспективна ніша. Я би культивував таку тему через ваш журнал, розвивав це. А то ми чогось вихваляємося, йдемо за масовкою, конвеєром. Грузини бережуть свої традиції, розуміють, що в цьому їхня сила. А ми ніяк не збагнемо.
Вино. Чудове, хоч і недешеве. Найвідоміше – Хванчкара, напівсолодке. Ще з популярних – сухе червоне Сапераві, біле Цинандалі. Вина грузини п’ють багато, так, як ми води. Для тамтешніх виноробів то як аспірин, може, тому грузини рідко хворіють серцево-судинними хворобами.
Ціни. Зараз для українця Грузія дорога. У нас же девальвація грошової одиниці, а в них вона більш-менш стабільна. Якщо переводити ціни у гривні – виходитиме чимало, та якщо на долари чи євро – помірно. На загал, ціни в Грузії на рівні Польщі, Словаччини, трохи нижчі, як в Австрії, Франції.
У Грузії можна пообідати на 5 доларів. Життя там недороге, зарплати значно вищі від наших. Середня, якщо на гривні, – 8 тисяч.
Медичні працівники там отримують у три, а то й у чотири рази більше, ніж у нас. Вчителі вдвоє більше, урядовці – вдесятеро, але їх там небагато. Поліцейський, пам’ятаю, мав середню зарплату 600-700 доларів.
Наші в Грузії. Українців там завжди поважали й любили. Наша історія не раз перепліталася, і знов-таки, православ’я об’єднує. А ще я кажу, що ми «мили ноги в одному тазі» – Чорному морі.
Галичанин у Грузії досить швидко призвичаїться, там є українські общини. У Тбілісі стоїть красивий пам’ятник Шевченку. Всі Шевченківські дні чи дати, пов’язані з Лесею Українкою, гучно святкуються. Леся Українка проживала в Грузії і тут була похоронена. Є пам’ятники, музеї, вулиці, названі на її честь, у Телаві, Сурамі.
У будь-якій компанії, якщо знають, що серед них українець, – мусять заспівати «Ти ж мене підманула». Ще дуже люблять своїм багатоголоссям заспівати «Реве та стогне Дніпр широкий».
Маловідомі місця. Панкійська ущелина, там надзвичайно красиво. Туристів майже нема, бо то біля кордону з Чечнею. Там ще є шість сіл, де мешкають чеченці-вакхабіти.
Високогірне село Омало в Тушетії. Саме тут знімали відомий фільм «Міміно». Взимку, весною люди там практично на 3-4 місяці відірвані від цивілізації. Вражає те, як вони там живуть, їхній побут, як вони призвичаїлись до екстремальних природніх умов.
Прекрасні місця в Аджарії, зокрема Хуло. Сватенія – неймовірна.
Дуже рекомендую покататися на лижах в Гудаурі – траси по 9.5 кілометрів, неймовірні краєвиди, справжній екстрим. Якщо заздалегідь взяти авіаквитки, то вийде відпочинок екстремальніший та дешевший, як у Буковелі. Там зовсім інше катання, втомлюєшся набагато більше.
Сувеніри. Гарантовано привезете море вражень. З речей я би рекомендував везти хороші золоті вироби, наприклад, спеціальні медальйони, які виготовляють лише в Грузії. І однозначно – кілька пляшок хорошого вина, його дозволяють перевозити окремим багажем.
Треба брати приклад. Там зовсім по-іншому працює самоврядування. Купа всього, що можна переймати. Не кажучи вже про те, що грузинський держапарат в рази менший, як у нас.
Там настільки все спрощено для ведення бізнесу. Всього п’ять податків: на прибуток, ПДВ, єдиний соціальний, на нерухомість і на інвестиції. Все. Платиш гроші в касу – маєш. Нема цієї бюрократизованості, слухань, комісій, комітетів, як у нас.
Щодо медицини – також усе просто. Всі, хто працює, – застраховані. Ми ж про страхову медицину говоримо 25 років і ні на крок не просунулися вперед.
На митниці усміхаються, нерви не полощуть, мені колись навіть дали пляшку вина зі словами «Welcome to Georgia!».
Словом, якщо ми будемо рухатися так, як останні два з половиною роки, то до Грузії доповзем років так через 15…
Cвітлана Лелик
