Багаторазовий чемпіон України з панкратіону Максим Бендеров був серед числа тих українських спортсменів, які з перших днів війни на Донбасі відправилися на війну.
Знаний майстер єдиноборств на той час уже близько року служив у окремому кіровоградському полку спецпризначення ГУР МО. За 5 місяців на фронті разом із групою підполковника Коваленка постійно перебував в авангарді українських військ, виконуючи найскладніші завдання, пише Роксана Касумова на УП.
Його називали взірцем справжнього воїна. 15-го липня 2014-го року життя Максима обірвалося. Він удостоєний ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Йому було лише 24 роки.
За цей рік ми – всі ті, хто там не був, – поступово забуваємо про жахливий липень 2014-го, про оточення, про котли, про смерть. Втім, для багатьох родин по всій Україні ці спекотні літні дні довіку будуть сповнені скорботою – за синами, братами, батьками, чоловіками, які ніколи не повернуться додому.
Ірина Миколаївна Бендерова 15 липня 2014-го року відчайдушно молилася Богу – просила, щоб із сином Максимом все було гаразд. Раніше він регулярно дзвонив їй та друзям в Олександрію із зони бойових дій, аж тепер раптом на кілька днів зник зі зв’язку…
Старший розвідник Максим Бендеров в зоні бойових дій перебував із березня. 12-го липня разом із побратимами опинився в оточенні поблизу села Провалля, що поруч із пунктом пропуску Ізварине на українсько-російському кордоні. Кількома днями раніше розвідники отримали бойове завдання: вивести вздовж кордону на нові позиції бійців 72-ї окремої механізованої бригади, разом з якими вже деякий час перекривали шляхи проходження зброї з Росії на Луганщину.
Знаменитий ще за радянських часів кіровоградський спецназ, один з найбільш боєздатних підрозділів української армії, під час АТО проявив себе на всіх напрямках конфлікту – від Ізвариного та Саур-Могили до Донецького аеропорту.
Але того разу завдання командування виконано не було. Бійці зрозуміли, що кільце навколо них замкнулося, коли їх почали поливати вогнем з “Градів” і мінометів з території “дружньої” Росії…
…Повідомити батькам про страшну втрату відрядили особисто заступника командира військової частини з Кіровограда:
“Солдат Максим Бендеров загинув при виконанні службових обов’язків”.
Та батько – Василь Петрович – одразу розірвав похоронку: такого просто не може статися, що старший син, який так любив життя, загинув…
Про останні дні Максима Бендерова на війні розповів його друг, ще один боєць кіровоградського спецназу Віталій Онуйко. Він вийшов з оточення з вісьмома осколковими пораненнями, але – живий.
“За кілька днів зрозуміли, що підмоги чекати не доводиться. Колони, які намагалися прорватися до нас, розстрілювали по дорозі… Їли те, що скидали з літака – з висоти 6 тисяч метрів на парашутах опускалися армійські сухпайки та які-не-які боєприпаси”, – розповідає Віталій.
Але вже за 2 дні бойовики збили цей літак.
…Дві 120-міліметрові міни, прорізавши спеку характерним свистом, прилетіли з-за російського кордону майже одночасно. Коли розірвалася перша, пригадує Віталій Онуйко, бійці чимдуж кинулися в різні боки по укриттям. Але одразу прогримів другий вибух.
“Коли почався обстріл, ми з Максимом сиділи за два метри один від одного, – каже Віталій. – Кинулися в різні боки: я праворуч, Максим – ліворуч. Я біг так швидко, що обернутися і подивитися, що з ним, просто не було можливості. До тями я прийшов вже у шпиталі в Ростові. Там і дізнався, що наших хлопців більше немає серед живих”.
Батьки до останнього не вірили, що більше ніколи не побачать старшого сина. Тим більше, опізнати тіло після жахливого бою вони так і не змогли. Лише експертиза ДНК, проведена за кілька тижнів, підтвердила: під Проваллям разом з іще сімома бійцями 3-го окремого кіровоградського полку спецпризначення ГУР МО загинув Максим Васильович Бендеров…
Військовий лікар 72-ї бригади ЗСУ Юрій Ковтун у тому бою отримав контузію, але до кінця залишався при свідомості. Зізнається, що на своєму довгому лікарському віку такого, як там, не бачив:
“По рації передали, що є поранені серед спецназу, потрібен “Айболіт”. Це я. Коли зрештою під мінометним вогнем дістався до того місця… Немає слів. Снаряд влучив у коло спецназівців, їх сиділо там чоловік 12. Чотирьох розірвало одразу на шматки. За ДНК потім їх опізнали і поховали. Серед убитих і Максим Бендеров, молодий зовсім хлопець, 24 роки. Дуже важко це і дивно: лежить манекен обгорілий, ти вдивляєшся і впізнаєш людину, свого знайомого”.
Тим, хто вижив, вдалося забрати поранених і тіла загиблих та з боєм, під невпинним вогнем, відступити до кордону. Завдяки домовленостям на найвищому рівні бійців прийняли у Росії, у шпиталі в Гуково. А пізніше через Ростов відправили літаком до Одеси…
Максима Бендерова поховали 18-го серпня 2014-го року в його рідні Олександрії на Кіровоградщині.
Прощалися з Героєм батьки, бойові побратими,друзі і знайомі. Їх у Максима, попри дуже коротке життя, було досить багато – завдяки відкритості і щирості, згадують друзі, він, немов магніт, притягував до себе людей. Керівник Федерації панкратіону Кіровоградської області Геннадій Вєтров розповів історію:
“Якось влітку Максима покликали на сезонний підробіток – охороняти поля, де вистигав урожай. Він запросив і друзів підзаробити. Коли прийшов час розраховуватися з хлопцями, “працедавець” просто зник і не заплатив. Ніхто не був ображений на Максима. Але він, щойно з’явилася можливість, зібрав необхідну суму і роздав тим, хто разом з ним охороняв ті поля”…
Максим Бендеров з першого класу займався спортом. Він – багаторазовий чемпіон України і володар чорного поясу з бойового мистецтва “панкратіон”, чемпіон України серед спецпризначенців, працював тренером в Олександрійському міському клубі.
Крім того, винятково на волонтерських засадах тренував дітей-сиріт з Пантаївської школи-інтернату, що за 20 кілометрів від Олександрії. Його учні розповідають, що улюблений тренер не пропустив жодного заняття – добирався до них і в грозу, і в хуртовину, хоч і не мав власного авто…
…В пам’ять про видатного сина України Спортивний комітет України та Федерація панкратіону ухвалили рішення проводити щорічний всеукраїнський турнір імені Максима Бендерова в його рідному місті.
