Ви зустрічалися з нащадками королівської крові? А «Репортеру» вдалося з ними познайомитись і поспілкуватися. Вже два роки у Галичі при гімназії діє «Галицький королівський клуб» – єдина подібна дитячоюнацька організація на Прикарпатті.
Сюди вступають свідомо
На початку квітня клуб святкував свій невеличкий ювілей – два роки діяльності. Жодних урочистостей не було. Всі зібралися, голова клубу привітала з річницею та побажала творчих звершень. Усе – дуже серйозно. Так само серйозно, як і сам клуб, його статут і діяльність. Але давайте по порядку.
Ідея створення такого клубу виникла у самих гімназистів. Діти, хоч і до клубу намагалися організовувати якісь заходи, але були вони якісь непомітні.
«Ми ніби варилися у своїй каші, – розповідає голова клубу, вчитель польської мови Марія Непийвода. – Те, що ми робили, якось ніхто не бачив. А наша молодь дуже талановита, але їм треба трохи помогти, підштовхнути. От, ми спільно з дітьми і створили клуб».
Далі – пішло поїхало. Визначили напрямок – допомагати творчій молоді, обговорили назву – звісно, як нащадки короля Данила, то просто не могли не назвати клуб королівським. Офіційно зареєстрували.
Марія Непийвода приносить товстезну папку. Тут усі документи: різні довідки, інформація про засновників, щорічні плани, кошториси, звіти. Все затверджено клубною печаткою. Як офіційну організацію, клуб фінансують з відділу молоді і спорту Галицької РДА.
Стати членами організації можуть учні з усіх шкіл району. Для цього треба мати 14 років, заповнити анкету та виконувати усі тутешні правила.
«14 років – це саме той вік, коли дитина може свідомо приймати рішення, брати участь у проектах, – розповідає Марія Непийвода. – Для цього треба лише заповнити анкету, заяву, принести дві фотокартки та копію свідоцтва про народження. Така простенька заява для дітей є чимось дуже важливим. Через таку процедуру вони цінують свою участь у клубі».
Аристократизм ховається всередині
За ці два роки «Галицький королівський клуб» може похвалитися чималими здобутками.
Найперший проект, яким пишаються діти, – це соціальна реклама щодо проблем покинутих дітей. «Наші учні й справді перейнялися цією рекламою, – розповідає заступник директора гімназії з виховної роботи Світлана Михашула. – Вони зробили презентацію та крутили її у гімназії, розробили буклети. І це дало свої результати. Ми справді залучили чимало небайдужих серед учнів і батьків. Багато хто усвідомив, що це проблема, і про таких дітей не можна забувати. На жаль, ми самі можемо зробити дуже мало – приділити їм увагу, запросити у гості, пограти у футбол чи влаштувати концерт».
До такого проекту клубівців надихнули відвідини центру для дітей, позбавлених батьківської опіки, у селі Мединя. Ось так у гімназистів, членів королівського клубу, проявляється шляхетність.
Переймаються діти і політичною ситуацією. Наприклад, зі спілкою молодих політологів ІваноФранківська проводили «Ігри влади». Для більшого азарту до заходу залучили й інші школи.
«Діти у класі створили свою державу, парламент, влаштували вибори, поділилися на фракції, – пригадує пані Марія. – Всі дані заносились у комп’ютер, були бюлетені, справжнє голосування. Коли обрали президента, то почали правити країною. І так доправились, що в результаті вийшла криза. Діти дуже обурювалися, бо казали, що робили все правильно. Потім виявилося, що їхня помилка була в тому, що кожна учнівська партія діяла окремо й ніхто ні з ким не радився. Криза всіх об’єднала. Спільними зусиллями всіх «фракцій» діти вивели країну з кризи. В кінці вони довго обговорювали, що якби так чинили і наші реальні політики, то може було б краще і в нас».
Не бояться члени королівського клубу і замастити руки. Щораз прибирають та підмальовують територію. І мітлами добре орудують, і пензликами. Цікаво, що після створення клубу, у Галичі заклали Володимирківський парк, який розташований у національному заповіднику. Діти саджали дерева. Певно, не просто парк нині називають ще й королівським…
Щодо зібрань чи посвят, то все проходить дуже офіційно. Особливими традиціями, одягом, який би зовні визначав приналежність до клубу, діти не вирізняються. Весь їхній аристократизм просто всередині.
Зовні це видно на осінньому балу. Саме його гімназисти з нетерпінням чекають цілий рік. Тут уже є обов’язковий дрескод, якого дотримуються і учні, і вчителі. Фраки, костюми – у хлопців, вечірні чи бальні сукні, пишні зачіски – у дівчат. А ще тут усі танцюють виключно класичні танці: вальс, полонез. Ну чим не королівські нащадки?
Конвеєр ідей
Нарешті продзвенів дзвінок на перерву, тому була нагода поспілкуватися з самими ж клубівцями. Якось дивно та контрастно. От, бачиш перед собою звичайних безтурботних дітей, а вслухаєшся у те, що вони говорять, – ну дуже вже серйозні та амбіційні. Цілеспрямовані, знають чого хочуть.
«У нашому клубі гартується ядро з найактивніших учнів, – каже десятикласник Михайло Качанський. – Тут можна сміливо висловити свою думку, ідею. Їх завжди вислухають. Можна знайти не лише підтримку, але й критику. Втім, це також непогано, бо змушує працювати та думати далі. Тут зібралися люди, які допомагають спрямовувати ідеї у правильне русло».
«Наприклад, я відповідаю за культурномистецький напрямок, – розповідає випускниця гімназії Вікторія Понюк. – Вся організація різних заходів – на нас. Наприклад, осінній бал, Міс Гімназія чи якісь календарні свята. Але бути у клубі дуже добре, бо ти завжди в курсі, що твориться в гімназії та можеш на це впливати».
Учні багато розповідали про свої минулі та майбутні проекти. Енергії та креативу в них – хоч відбавляй. Постійних зібрань клубівці не влаштовують, хіба коли зайняті організацією якогось великого заходу.
«Ми зустрічаємо щодня на уроках та десь на перервах, і цього вистачає, – сміється Михайло. – Коли у мене є якась ідея, то я підходжу до Віти, обговорюємо, приєднується ще хтось. На другий день у нас вже інший задум, то попередню ідею викреслюємо. І такий у нас шалений обмін ідеями».
За словами старшокласників, вступ у клуб не дає жодних поблажок – ані від вчителів щодо уроків, ані від однолітків, бо всі чекають від тебе чогось більшого.
